Скарга в пещерний суд на бездіяльність ГПУ від 1.10.16р.

18.10.2016 00:18

До Печерського районного суду м. Києва

01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 42-А

Е-mail: inbox@pc.ki.court.gov.ua

Скаржник: Iniesta Роман Ярославович

79005, м. Львів, вул. Андрійка Садового, 1

тел. 067-ХХХ-ХХ-ХХ; емейл: hierrolviv@yandex.ua

 

                                                                          Скарга

  (На підставі ч.1,2 ст.55 Конституції, ч.4 ст.9 КПК; В порядку п.1 ч.1 ст.303 КПК, ст.13 Конвенції)

 

Предмет оскарження: 1. Бездіяльність ГПУ, яка полягає у невнесенні відомостей заяви про злочин та скарги про порушення прав, гарантованих Конвенцією з прав людини та її основоположних свобод (далі: Конвенція) від 19.09.16р. (додаток1) до ЄРДР, яка отримана ГПУ 21.09.16р. (додаток2), що свідчить про дотримання мною процесуального строку оскарження;

 

Обставини: 2. Заява/скарга (додаток1) спрямована зокрема проти прокуратури Львівської області і конкретно заступника прокурора Львівської області Русецького О.В., 30.09.16р. я отримав відписку (додаток3) з ГПУ від 23.09.16р., з якої вбачається, що по-перше ця заява про злочин трансформована у звернення від громадян, а по-останнє скерована для розгляду і прийняття процесуальних рішень у конкретно ту прокуратуру і конкретно тому прокурору Русецькому О.В., про злочини яких заявлено;

     До того ж у пункті 18 заяви/скарги (додаток1) я просив ГПУ виконати (або зобов’язати це зробити нижчестоящу прокуратуру) дві ухвали слідчих суддів, від 7.07 і 5.08.16р., чим припинити триваючі, у т.ч. за ст.382 ККУ (невиконання рішення суду) злочини;

          3. Так, з обставин (пункти 1 - 5) заяви (додаток1) вбачається, що у ГПУ вже поступали аналогічно (2) раніше і це призвело до того, що прокуратура Львівської області двічі!!! письмово відмовилась виконувати ухвали слідчих суддів Личаківського і Галицького районів м. Львова, а саме вносити в ЄРДР відомості про злочин працівників поліції й інших (нижчестоящих) прокурорів;

     Отже якщо я знову поскаржусь на бездіяльність прокуратури Львівської області (яка очевидно не стане вносити до ЄРДР відомості заяви/скарги (додаток1)) до Галицького районного суду м. Львова, то там ухвалу суду вкотре виконувати не стануть, оскільки це організоване злочинне угрупування (ОЗУ) поставило себе над законом, тобто і те, що невиконання рішення суду кримінально-каране (ст.382 ККУ) їм до лампочки, до того ж важко уявити з точки зору здорового глузду (а не тільки права), як той, про злочини котрого заявлено, може розслідувати власні злочини???;

     Разом з тим я маю намір заявити про злочин прокурорів з ГПУ до НАБУ, однак через те, що я не заявляв у цю новостворену державну інституцію, то не маю підстав просити суд зобов’язати їх внести в ЄРДР відомості заяви/скарги (додаток1), адже не оскаржую (1) бездіяльність НАБУ;

     Окрім того судове засідання є тим джерелом, що в контексті змісту ч.1 ст.214 КПК дозволяє виявити компетентній особі з НАБУ відомості, що можуть свідчити про ознаки злочинів збоку ГПУ і їм підслідних, ще більші повноваження і компетенція є у генерального прокурора України;

     Таким чином обставини цієї справи (на мою думку) потребують присутності у судовому засіданні як повноважної особи з НАБУ, так і особисто генерального прокурора України Луценка Ю.В., тому що вказують на явні ознаки ОЗУ та кругову поруку в органах прокуратури всіх рівнів;

         

Обґрунтування: 4. Так, відповідно до ч.1 ст.214 КПК: «Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення …зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування…», тобто це не є правом чи забаганкою прокурора;

     Схожі з моїми міркування випливають із сталої судової (і власної: близько 30 ухвал, якими задовольнялись мої скарги у статусі скаржника чи його представника) практики, причому мотивують слідчі судді свої рішення часто лише змістом ч.1 ст.214 КПК у контексті відповідності скарги вимогам ст.303 і ст.304 КПК, підсумовуючи все наприклад таким реченням: «…Зі змісту наведених процесуальних норм вбачається, що внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР при зверненні громадян із відповідною заявою є обов’язком слідчого чи прокурора, а не їх правом»;

     Станом на час 1.10.16р. подання цієї скарги вимоги ч.1 ст.214 КПК не виконані, що в розумінні п.1 ч.1 ст.303 КПК є бездіяльністю прокурора, яка підлягає оскарженню і з огляду на додержання мною процесуального строку оскарження (додаток2) - підлягає задоволенню у цій частині;

          5. Окрім приведеного (4) є й інші фактичні та юридичні аргументи, наприклад такі:

     Відповідно до ч. 2 ст.55 КПК: «Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту

подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення…»  - тобто закон (а не чиясь

захцянка) ще 19.09.16р. встановив для мене статус учасника кримінального провадження в якості

потерпілого, виходячи з чого:

     Відповідно до ч.1 ст.1 КПК: «Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України» - 

     Я поставив свій підпис на процесуальному документі (додаток1), яким в належний спосіб доніс до відома прокуратури та суду розуміння змісту ст.383 ККУ, а це у світлі ст.2 КПК означає завдання для прокурора і суду захист мене (й інших сторін) від злочину, а крім того охорона моїх (й інших сторін у справі) прав, свобод і законних інтересів в рамках кримінального провадження, до мене (як і до інших сторін) повинна бути застосована належна правова процедура, тобто я усвідомлюю …і що статус потерпілого можу змінити на підозрюваного і обвинуваченого у цій самій справі;

     Відповідно до ч.2 ст.2 ККУ: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» (це саме і багато іншого вбачається зі змісту ст.17 КПК), презумпцію невинуватості гарантує ст.62 Конституції та п.2 ст.6 Конвенції, тобто будь-які факти чи навіть докази у заяві про злочин в принципі не можуть бути «об’єктивними даними, які б свідчили про скоєння кримінального правопорушення» чи «вчинення діяння, яке містить склад злочину», а тому повинні доводитись / спростовуватись у законний спосіб, коли інакшого, як досудове розслідування після внесення до ЄРДР, способу - КПК не передбачає;

     Відповідно до ч.2 ст.94 КПК: «Жоден доказ не має наперед встановленої сили», тобто ніби неспростовні на мою думку докази (наприклад 2 ухвали суду і 3 письмові відмови різних органів прокуратури їх виконувати) злочину за ст.382 ККУ - повинні досліджуватись у кримінальному провадженні за результатами чого прийматись відповідні процесуальні рішення (ч.1 ст.94 КПК), а до того часу ці докази не мають юридичної ваги і нічого не доводять - є нікчемними;

     Разом з тим заява про злочин є тим єдиним (у даному випадку) джерелом, яке згідно ч.1 ст.214 КПК лише може (а не зобов’язане… через низку умов й очевидних причин) свідчити про вчинення кримінального правопорушення, коли ч.3 ст.214 КПК прямо забороняє прокурору доходити будь-яких висновків без внесення відомостей в ЄРДР, тобто за межами досудового розслідування;      

     Відповідно до ч.1 ст.5 КПК: «Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення» - тобто відсутність складу злочину у діях та навіть відсутність події кримінального правопорушення - мусить встановлюватись теж згідно КПК: (п.1,2 ч.1 ст.284) та по завершенню досудового розслідування (п.1 ч.2 ст.283), а крім того оформлюватись мотивованою постановою (ч.3,4 ст.284) і більше того, наведене підлягає доказуванню в рамках кримінального провадження (п.1,2 ч.1 ст.91), де обов’язок доказувати покладається власне на слідчого і прокурора (ч.1 ст.92)…;

     Відповідно до п.1.9 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань:

«Реєстраторами Реєстру (далі - Реєстратор) є: прокурори, у т.ч. керівники прокуратур; керівники органів досудового розслідування; слідчі: органів прокуратури, внутрішніх справ, безпеки, …та органів державного бюро розслідувань (з моменту створення)»;

     Відповідно до ч.4 ст.214 КПК: «Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається»;

     Отже реєстрація заяви про злочин є не що інакше, як внесення її відомостей до ЄРДР, а не саме приймання (з проставленням відмітки на копії), що згідно ч.4 ст.214 є окремою процесуальною дією не пов’язаною з реєстрацією в ЄРДР, відмова від якої просто не допускається і крапка;

     Нарешті відповідно до ст.12 ЗУ «Про звернення громадян»: «Дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений …кримінальним процесуальним законодавством» - тобто і це аксіома, яку неможливо трактувати двояко;

     Наостанок невнесення до ЄРДР відомостей заяви про злочин (додаток1) є дискримінацією ряду прав, гарантованих у т.ч. КПК: наприклад на захист від злочину (ст.2), чи статус потерпілого (ст.55) і випливаючі звідси права (ст.56), а це крім порушення ст.1 Протоколу 12 Конвенції ще є кримінально-караними діяннями (ст.161, ст.365, ст.367… ККУ);

          6. В існуючій стадії (після подання заяви про злочин і до внесення її відомостей до ЄРДР) провадження відпадає необхідність звертатись до обставин та доводів і доказів, на підставі яких я звинувачую прокурорів у злочині, оскільки не зачіпає у жодний спосіб предмет (1) оскарження;

     Щодо (нікчемної за законом) відписки з ГПУ (додаток3), то це один з поміж багатьох інших актів правового нігілізму збоку ОЗУ прокуратура і є їх сталою та повсякчасною (щоденною) практикою, тому я не оскаржую цю відписку до суду (крім того таке не передбачено КПК), тобто хіба вкотре

акцентую свою увагу на тому, що інакшого, як внесення до ЄРДР відомостей заяви про злочин

протягом доби - КПК не передбачає, відповідно повноважень у ГПУ без виконання вимог ч.1 ст.214 КПК (4) передавати кудись заяви про злочин без попереднього їх внесення в ЄРДР - попросту немає;

    

Окремо щодо Конвенції: 7. Так, заява (додаток1) містить одночасно і скаргу на порушення Конвенційних прав, за порушення кожного з яких законом встановлена кримінальна відповідальність: ст.382 ККУ - порушення п.1 ст.6 Конвенції; ст.161 ККУ - порушення ст.14 і ст.1 Протоколу 12 Конвенції, ст.364, ст.365, ст.367 ККУ - порушення ст.13 Конвенції і за таких обставин розслідуватись і констатуватись порушення Конвенційних прав може не інакше як у тому ж самому кримінальному провадженні, виходячи з наступного:

     Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України»;    

     Відповідно до ст.1 Конвенції: «Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції»;

     З офіційного тлумачення ЄСПЛ ст.1 Конвенції: «Відповідно до принципу міжнародної відповідальності держава не може посилатися на своє внутрішнє право з тим, щоб уникнути відповідальності за міжнародним правом. У міжнародних відносинах держава виступає як єдиний суб'єкт і несе відповідальність за діяльність всіх своїх органів»;

     «Суд повторює, що Конвенція є інструментом для захисту прав людини і що надзвичайно важливо, щоб вона тлумачилася і застосовувалася у спосіб, що робить ці права практичними та дієвими, а не теоретичними та ілюзорними. Це стосується не лише тлумачення матеріальних положень Конвенції, але й процесуальних і це має вплив на обов’язки, які покладаються на держави-відповідачі»

     «Було б нерозумним очікувати, що заявник подасть свої скарги до Суду до повного з’ясування свого статусу у зв’язку з цією справою на національному рівні згідно з принципом субсидіарності, відповідно до якого факти у справі повинні розслідувалися, а скарги вирішувалися наскільки це можливо на національному рівні. Це відповідає інтересам заявника та ефективності конвенційної системи, щоб саме національні органи влади, які мають найкращі для цього можливості, виправляли будь-які стверджувані порушення Конвенції»;

     Відповідно до ст.13 Конвенції: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження»;

     З офіційного тлумачення ЄСПЛ ст.13 Конвенції: «Поняття "ефективний засіб правового захисту" включає в себе також детальне та ефективне розслідування, яке повинне відтворити справжній стан речей, а також покарати осіб, які несуть за це відповідальність; засіб включає в себе також ефективну можливість оскарження процедури провадження розслідування»;  

     «Органом влади відповідно до статті 13 може не бути судовий орган влади, але, якщо це не судовий орган, повноваження та гарантії його мають бути відповідно переконливими, щоб бути визнаними ефективними»;

     «В державі може не існувати єдиного засобу захисту, який повністю відповідає вимогам статті 13, але це може зробити сукупність засобів захисту, передбачених національним правом»;

     «Необхідно також зазначити, що ефективність будь-якого внутрішнього засобу правового захисту не залежить від вірогідності позитивного вирішення справи, але засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як у практичному, так і в юридичному сенсі, що зокрема означає, що його застосуванню не повинні невиправдано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави- відповідача»;   

     «Крім того, особлива увага має приділятися забезпеченню оперативності вирішення питань,

порушених при зверненні до засобу юридичного захисту, оскільки не виключено те, що надмірна тривалість такої процедури може позначитися на адекватності такого засобу»;

     З наведеного вбачається, що в інакший, аніж кримінально-процесуальна площина спосіб, захищати заявлені (додаток1) порушення Конвенційних прав неможливо у принципі;          

          8. Відповідно до ч.1,2 ст.55 Конституції: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. {Офіційне тлумачення частини першої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.97}; Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. {Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 6-зп від 25.11.97, №

19-рп/2011 від 14.12.2011} - я не спроста навів посилання на тлумачення КСУ цих положень, тобто

там КСУ роз’яснює правомірність цієї скарги і в порядку ст.13 Конвенції, а також правомочність слідчого судді вирішувати питання, пов’язані із захистом гарантованого ст.13 Конвенції права;

     Окрім згаданих вище, ряд положень КПК теж передбачають захист Конвенційних прав у рамках

кримінального провадження:

     Відповідно до ч.1 ст.24 КПК: «Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом» - тобто порядок оскарження може встановлюватись всім КПК, а не тільки ст.303;

     Відповідно до ч.2 ст.1 КПК: «Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України»;

     Відповідно до ч.2 ст.8 КПК: «Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини» (те саме у ч.5 ст.9 КПК);

     Відповідно до ч.4 ст.9 КПК: «У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України»;

     Разом з тим у ст.17 ЗУ Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини записано: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права» - виходячи з викладеного у цьому і вище (7) пунктах вбачається наступне:

     Слідчий суддя і суд в кримінальному провадженні зобов’язані у своїй судовій практиці керуватись не тільки положеннями Конвенції, але й практикою Європейського суду з прав людини. Більше того, названим джерелам права повинна надаватися перевага перед нормами українського законодавства;

     Отже слідчому судді ніщо не заважає задовольнити цю скаргу в повному обсязі, тобто і з питання захисту Конвенційних прав, власне тому ця скарга подається і в порядку ст.13 Конвенції, що у свою чергу передбачено іншими (аніж ст.303) положеннями КПК, Конституцією й іншими нормами права;

          9. Детальнішу юридичну аргументацію (з наведенням змісту тлумачень КС ст.55 Конституції, судової практики ЄСПЛ) я можу (якщо у цьому виникне така потреба) навести у судовому засіданні;

 

                                                               ПРОШУ СУД:

          10. Вирішити (до розгляду скарги по суті, про що мене повідомити завчасно) клопотання (10), з тим постановити (ч.1 ст.126 КПК) ухвалу, якою визначити сукупну вартість: проїзду, харчування та перебування у м. Києві - суму, яку мені повинні відшкодувати з державного бюджету за участь в судовому засіданні;

          11. Викликати у судове засідання повноважного представника НАБУ і генерального прокурора України Луценка Ю.В.;

          12. Зобов’язати ГПУ внести відомості заяви про злочин (додаток1) до ЄРДР;

          13. Зобов’язати ГПУ внести відомості скарги про порушення Конвенції (додаток1) до ЄРДР;

 

Додатки: 1) Заява про злочин/скарга про порушення Конвенційних прав від 19.09.16р.;

2) Повідомлення про вручення ГПУ листа 21.09.16р. (копія);

3) Відписка з ГПУ від 23.09.16р. (копія);

 

Iniesta Роман Ярославович                                                                Складено 1 жовтня 2016 року