Касація 12.10.17 кримінальне

12.10.2017 20:12

До вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4а

Скаржник: Iniesta Роман Ярославович

79005, м. Львів, вул. Мармулядна, 7

Тел. 067-ХХХ-ХХ-ХХ, емейл: hierrolviv@yandex.ua

На ухвалу Апеляційного суду Львівської Області

Справа №463/3330/17, Провадження №11-сс/783/552/17 

 

          Касаційна Скарга

(На підставі п.1 ст.6 Конвенції захисту прав людини і її основоположних свобод (далі: Конвенція), ч.1,2 і 6 ст.55 Конституції, ст.1, ст.2, ст.8, ч.1, 4-6 ст.9, ч.1,3 ст.21, ст.24 КПК, В порядку п.14,17 ч.1 ст.7, ч.6 ст.399, ч.2 ст.424, п.7 ч.1 ст.425 КПК, п.8 ч.2 ст.129 Конституції, ст.13, п.1 ст.35 Конвенції)

 

Предмет оскарження: 1. Ухвала (додаток1) апеляційного суду 13.07.17р. про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою (додаток2) від 10.07.17р. на ухвалу слідчого судді, якою відмовлено в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого з приводу невнесення останнім відомостей заяви про кримінальне правопорушення (додаток4) в ЄРДР;

 

Межі оскарження: 2. Істотне порушення (повне ігнорування) вимог кримінально-процесуального закону апеляційним судом, порушення Конвенційних прав, зокрема на захист від злочину (5/б) і доступ до суду (11 - 17);

          3. А) Скасувати (п.1 ч.1 ст.438 КПК) ухвалу (додаток1) Апеляційного суду Львівської області, з тим призначити новий розгляд скарги (додаток2) судом апеляційної інстанції (п.2 ч.1 ст.436 КПК);

     Б) Визнати по суті (30) втручання Апеляційним судом в мої Конвенційні (19 - 24) права;

 

Преамбула: 4. Так «помилки», що допускають суди, до того очевидні, що їх не припускає розумний суд, безпідставність висновків разюча настільки, що є грубим свавіллям, яке ображає саме поняття: правосуддя, позаяк немає жодного зв’язку між «встановленими» фактами, застосовним «правом» та дійсними обставинами - це стислий і узагальнений виклад того, що часто констатує ЄСПЛ разом з порушенням Україною п.1 ст.6 (16/а) Конвенції;

     Отже судам довіри немає, до того ж «правосуддя» щоразу видозмінюється і мутує, відтак вимагає пристосування до реалій, а ще я ознайомився з практикою ВССУ і натрапив на ухвалу (додаток3) з того ж (1) предмету, про відмову у відкритті касаційного провадження (всі інші ухвали ВССУ з цього приводу - ідентичні навіть за змістом) дійшовши висновку, що керується ВССУ не кримінально-процесуальним законом (10) і не КПК, а тим шаблоном (6 - 9), що і апеляційні суди, з огляду на що - касаційна скарга містить розгорнуті юридичні та фактичні аргументи;

     Разом з тим касаційна скарга вичерпує (26) засоби захисту, тобто її розгляд стане прецедентом, що зупинить вакханалію (18) судової влади, або ж я звісно подам заяву проти України до ЄСПЛ;

 

Обґрунтування: 5. Так, 23.06.17р. я заявив (додаток4) про вчинені (монополістом з продажу комунальних послуг) проти мене злочини у т.ч. щодо вимагання організованою групою (ч.4 ст.189 ККУ), особливо тяжкий злочин (верхня межа покарання 12 років з обовязковою конфіскацією всього майна);

     Згідно ч.2 ст.55 КПК: «Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення», відтоді я потерпілий за законом, а ще: сторона і учасник (п.19 і 25 ч.1 ст.3 КПК): кримінального провадження, виходячи з чого:

     А) Згідно ч.2 і 3 ст.214 КПК: «Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань; Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається»;

     Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 КПК: «досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або...;      

     Отже стадія «досудове розслідування» не наступила і в принципі не могла розпочатись, бо це не представляється можливим - без внесення відомостей заяви про злочин (додаток4) в ЄРДР;

     Б) Згідно ст.2 КПК: «Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура»;

     Згідно ч.1 ст.5 КПК: «Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу» - тобто бездіяльність взагалі не є дією, ані тим більше рішенням;   

     Отже суддя-доповідач апеляційного суду (далі: суддя) ситуацію не виправив, стадія досудове розслідування не наступила, а його (1) ухвала ефективно перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, бо виключає саму можливість виконання завдань КПК, спотворивши їх навиворіт: тобто у мене забрали право на захист від злочину, жодна процедура ні до кого не застосовна, а винні особи гарантовано уникають відповідальності й очевидно, що таке свавілля Закон (10 - 18) не допускає;     

          6. ВССУ/Суддя: «Статтею 309 КПК України визначений вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування», ВССУ у своєму (додаток3) шаблоні, окремо посилається ще на ч.3 ст.307 КПК;

     Так, ст.307 КПК регулює ідентичне: «Ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування», що і ст.309 КПК, тому у ст.307 і ст.309 КПК ключове поняття «під час досудового розслідування», яке не могло (5/а) наступити, а не «ухвала слідчого судді»;           

     Отже ст.307, ст.309 КПК не застосовні, бо взагалі не зачіпають предмет і межі (1 - 3) оскарження, що стосуються кримінального провадження, а не його стадії «досудове розслідування», кримінальне провадження (5) регулюють зовсім інші - (10 - 17) норми, а суди умисно спотворюють дійсність;

          7. Суддя: «Відповідно до ч.3 ст.392 КПК: «В апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом»;

     Так, випадки не обмежують норми КПК а ч.3 ст.392 КПК не обмежується рамками досудового розслідування тому, якщо КПК містить випадок, що дає право на оскарження ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні - ч.3 ст.392 КПК хіба забезпечує порядок реалізації цього права;

     Отже передбачений КПК випадок є гарантією реалізації права, яке неможливо піддати сумніву порядком його реалізації, тому ч.3 ст.392 КПК не застосовна як підстава відмови в доступі до суду, власне суддя підмінив поняття, адже це підстава прийнятності апеляційної (додаток2) скарги;

          8. Суддя: «Оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування ухвали слідчого судді, постановленої за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінально-процесуальним законом не передбачено»;

     Так, вірно встановивши обставини, суддя дійшов парадоксу, бо в одному реченні суперечить сам собі приведеними там же тезисами, нарешті кримінально-процесуальний закон не обмежений (10) і всім КПК, а не те, що ст.307 і ст.309 КПК, які регулюють зовсім інші (6) правовідносини;

     Разом з тим суддя не навів норму КПК (такої не існує), яка забороняє оскаржити ухвалу слідчого судді в рамках кримінального провадження (а не на стадії: досудове (6) розслідування);

     Окрім того суддя не зміг пояснити, чому я не можу оскаржити ухвалу слідчого судді поза межами досудового розслідування, якщо КПК гарантує мені таке право, й навіть не зазначив, що висунуті мною юридичні (10 - 17) аргументи - чимось спростовуються, ніби і не було їх взагалі;

     Отже безглузді припущення судді, виходять з завідомо незастосовних (6, 7) норм КПК, підміни і спотворення правових понять, ігнорування неспростовних юридичних (57, 10 - 17) доводів апелянта;

          9. ВССУ/Суддя: «Відповідно до ч.4 ст.399 КПК: «Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку»;      

     Так, ч.4 ст.399 КПК незастосовна, адже не доведено чому я не вправі оскаржити в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді в рамках кримінального провадження (5) тоді, якщо це невід’ємне право гарантує кримінально процесуальний закон (10), а саме: ЗУ (12), КПК (11), Конституція (13), Конституційний Суд (15), Міжнародні Договори (14), Конвенція (16), нарешті Практика ЄСПЛ (17);

     Отже оскаржувана (1) ухвала підлягає скасуванню на підставі п.1 ч.1 ст.438 КПК, а по апеляційній скарзі (додаток2) слід призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції;

 

Право оскарження ухвал слідчого судді: 10. Відповідно до ч.1 ст.9 КПК: «Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства»;

     Відповідно до ст.1 КПК: «Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України; Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України»;

     Отже кримінально-процесуальний закон - це сукупність норм права, у т.ч. міжнародного, а не тільки КПК і тим більше не ст.307 і ст.309 (6), як собі припускає (8) суддя і ВССУ (додаток3), тобто підстави (гарантії) оскарження ухвал слідчого судді можна шукати навіть в окремих (12) ЗУ;    

          11. Відповідно до ч.6 ст.9 КПК: «У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу», у п.14 і 17 ч.1 ст.7 якого записано таке: «Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності» - ухвала слідчого судді є (ч.1 ст.110 КПК) процесуальним рішенням;

     Доступ до правосуддя гарантований ч.1 ст.21 КПК: «Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону», це саме і у п.1 ст.6 (16/а) Конвенції, нижче (17) її тлумачення ЄСПЛ;

     Право на оскарження забезпечує ч.1 ст.24 КПК: «Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом», тобто не тільки ухвалу, але і наприклад бездіяльність, або дію слідчого судді я вправі оскаржити (хоча ст.309 КПК подібного не передбачає);

     Отже наведені норми є випадками, передбаченими КПК для оскарження ухвали слідчого судді в розумінні ч.3 ст.392 КПК, яка є порядком (7), що забезпечує реалізацію зазначених гарантій;

          12. Відповідно до ст.14 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»: «Учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення»;

     Отже ця норма є актом законодавства, що окремо від КПК гарантує право на апеляційний перегляд ухвали слідчого судді у всіх (без виключення) випадках, списана з Основного (13) Закону;

          13. Відповідно до ч.2,3 ст.8 Конституції: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується»;

     Відповідно до п.8 ч.2 ст.129 Конституції: «Основними засадами судочинства є: забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення» - тобто маються на увазі абсолютно всі ухвали і слідчого судді теж;    

     Отже здавалось залізний аргумент, що спростувати неможливо і який унікчемлює будь-яке обмеження на оскарження ухвали слідчого судді, «спростовують» хворобливі домисли (6 - 9) судді, що ґрунтуються на шаблоні (додаток3) ВССУ, а не кримінально процесуальному (10) законі;

          14. Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України»;

     Відповідно до ч.4 ст.9 КПК: «У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України» - розумію так, що поки Україну не викинули з Ради Європи, доти положення КПК, що суперечать міжнародним договорам - нікчемні;

     Відповідно до ст.8 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом», право на доступ до правосуддя і ефективний судовий захист гарантовано ст.2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Конвенцією (16), а однією з основних засад є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, якщо такі судові інстанції є в державі, яка є стороною (підписантом) цих міжнародних договорів;

     Отже, коли слідчий суддя, чи апеляційний суд - порушив мої невід’ємні права (навіть якщо КПК містить заборону), я завжди вправі подати на таке рішення апеляційну, або касаційну скарги;

          15. Рішення Конституційного Суду 08.04.15 № 3-рп/2015, підсумок п.2.1: Конституційний Суд України вважає, що право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень» - там же і в інших пунктах - КС відсилає до рішень ЄСПЛ, висновки якого для всіх судів, в незалежності від судової інстанції - є джерелом (17) права;

     Рішення Конституційного Суду від 11.12.07р. №11-рп/2007, висновки якнайкраще застосовні, бо тлумачать стару редакцію п.8 ч.2 ст.129 Конституції, тоді апеляційне оскарження мало обмеження «крім випадків, встановлених законом» (тепер (13) немає) і у світлі КПК 1960р. (тоді мусила бути постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, а не бездіяльність, яка не є процесуальним рішенням), коли суть зводиться до одного й того (5/б) ж:

     Так, Конституційний Суд виходить з положень ст.3, ст.8, ч.1,2 ст.55 Основного Закону, доходячи такого: «Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у  судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина» і того самого, що ЄСПЛ (17) висновку, що є аксіомою і з огляду на таке:

     «Конституційний Суд України дійшов висновку, що рішення місцевих та апеляційних судів у справах публічного і приватного обвинувачення, якими залишено без задоволення скарги на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, є такими, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки виключають можливість порушення кримінальної справи,  проведення досудового слідства (дізнання), її судового розгляду по суті, ухвалення вироку та  вчинення інших процесуальних дій, а тому вони повинні перевірятися в касаційному порядку»;

     «Положення частини другої статті 383 Кодексу щодо перевірки в касаційному порядку судових рішень в аспекті порушених у конституційному зверненні питань необхідно розуміти як такі, що надають право перевіряти в касаційному порядку рішення місцевих та апеляційних судів, ухвалені у справах щодо оскарження постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки ці рішення перешкоджають подальшому провадженню у справі, за винятком випадків, коли апеляційний суд скасував рішення місцевого суду і повернув справу на новий судовий розгляд»;

     Рішення Конституційного суду 25.12.1997р. №9-зп, резолютивна частина:

     «Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод»; «Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене»;

     Рішення Конституційного Суду України 25.04.2012р. №11-рп/2012, Висновок п.3:      

     «Відсутність у частині першій статті 106 Кодексу норми щодо оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови суду не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги на такі ухвали. Ця відмова розглядалася б як порушення конституційного права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене»; «Отже, Конституційний Суд України констатує, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал ...суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови може призвести до обмеження права на справедливий судовий розгляд та загрожує самій суті цього права, що не відповідає статті 8 Конституції України»;

     Вище (15) наведені висновки, викладені і в Рішенні Конституційного Суду України 2.11.2011р. № 13-рп/2011, й інших Рішеннях КС, тобто одні й ті ж самі абзаци мотивують всі згадані Рішення КС;

     Отже приведені висновки КС - є джерелом права, що гарантує перегляд і в касаційному порядку (в усіх випадках) ухвали, що перешкоджає (5/б) подальшому кримінальному провадженню, так КС розтлумачив нікчемність змісту і ч.4 ст.424 КПК, власне ЄСПЛ вважає так (17) само;

          16. Згідно ст.1 Конвенції: «Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції», з огляду на що:

     А) Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків…»;

     Отже доступ до правосуддя, в даному випадку право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді є фундаментальною (17) основою п.1 ст.6 Конвенції, це саме складає основні засади КПК (11);

     Б) Відповідно до ст.13 Конвенції: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження»;

     Отже це самостійна (ч.4 ст.9 (14) КПК) правова підстава, в порядку якої я вправі звернутись до апеляційного (і касаційного) суду за захистом від свавільного втручання в мої Конвенційні права;

          17. Відповідно до ч.5 ст.9 КПК: «Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини»;  

     Відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права», коли ст.18 цієї норми роз’яснює порядок використання змісту Рішень ЄСПЛ;

     Таким чином Практика ЄСПЛ - є для ВССУ основним джерелом права, а нижче приводяться (стисло і вибірково) висновки ЄСПЛ у вирішенні питання права (16/а) на доступ до суду:      

     «Можливість оскарження судових рішень, є невід’ємною складовою реалізації права людини на доступ до правосуддя та ефективний інструмент захисту від протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень»; «У демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення»;

     «Стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»;     

     Отже люба заборона на апеляційне і навіть касаційне оскарження ухвали слідчого судді нікчемна, бо є втручанням у право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 (16/а) Конвенції, до того ж в даному (5) випадку заборони відсутні, зате наявно повно (7, 11 - 13, 15) гарантій реалізації указаного права;

          18. Тлумачення ЄСПЛ: «У своїй практиці Суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, ...Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою»;

     Наголошую (5), ущемлене невід’ємне право потерпілого на захист від злочину і супутні права, у т.ч право на суд, гарантоване КПК (11), Конституцією (13) і розтлумачене Конституційним судом (15), що не припустиме у суспільстві людей, тобто в принципі не може переслідувати легітимну мету, а відтак наведене тлумачення ЄСПЛ п.1 ст.6 Конвенції застосовне виключно як підстава задоволення касаційної скарги, бо інакше сама суть права (і поняття: Закон) зводиться нанівець:

     Так, репресивна система (прокуратура, поліція ...суди) - це організована злочинність (мафія) з круговою порукою всередині, що уособлює закон, у підсумку люди позбавлені права на захист від злочину у всіх випадках, де злочинець влада, олігарх (і будь-хто з грошима), тобто відомості заяв про злочин не вносять в ЄРДР, а слідчому судді без різниці, що (4) написати в ухвалі, яку навіть не оскаржити, бо цьому завадять суди апеляційної (додаток1) і касаційної (додаток3) інстанцій;  

     За таких обставин суддям наплювати, що дискримінація є злочином (ст.161 ККУ) як і перешкода виконанню Рішень ЄСПЛ (17), чи Конституційного Суду (15) і нехтування їх висновками (ч.4 ст.382 ККУ), а ще завідомо неправосудною (ст.375 ККУ) усталеною (повсякчасною) практикою судів;

     Водночас, якщо слідувати хворобливій (6 - 9) уяві судді (додаток1) ВССУ (додаток3) то порядок кримінального провадження в Україні (чи будь-де) визначається не відповідним (10) законодавством, а особистими (перемінливими) мареннями суддів, які утверджують фантазії один одного поза судовим розглядом, в такий спосіб взагалі унікчемлюючи такі поняття як Законодавство і Правосуддя;

     У підсумку Закон і Правосуддя (для них), це будь-яка особа у статусі судді, нездорові фантазії якої - є істиною в останній інстанції, тобто і у визначенні обсягу прав та свобод людини;

     Відповідно до ст.370 КПК: «Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим КодексомОбґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення» - жодна умова ст.370 КПК, з огляду на викладене (6 - 18) не виконана;

     Отже принаймні законодавчо (10 - 18) неможливо, щоб якийсь корумпований суддя перекреслив так (1) просто суть і завдання Законів України, Кодексів, Конституції і Міжнародних договорів тому, що окрім правового нігілізму - це парадоксальне явище, яке суперечить здоровому глузду і викликає обґрунтовані сумніви не тільки в професійній відповідності, а у розумовій дієздатності таких суддів;

     За таких обставин оскаржуване (1) рішення (додаток1) підлягає скасуванню через відсутність (навіть формальних) перешкод для апеляційного розгляду скарги (додаток2) на ухвалу слідчого судді і наявності повно законних (11 - 17) підстав і процесуального порядку (7) такого оскарження;

 

Порушення Конвенційних прав: 19. Тлумачення ЄСПЛ ст.1 Конвенції: «Відповідно до принципу міжнародної відповідальності держава не може посилатися на своє внутрішнє право з тим, щоб уникнути відповідальності за міжнародним правом. У міжнародних відносинах держава виступає як єдиний суб'єкт і несе відповідальність за діяльність всіх своїх органів»;

     «Отже, незалежність судових органів не перешкоджає національним судам знаходити порушення гарантованих Конвенцією прав та інших зобов'язань держави за Конвенцією»;

     «Суд повторює, що Конвенція є інструментом для захисту прав людини і що надзвичайно важливо, щоб вона тлумачилася і застосовувалася у спосіб, що робить ці права практичними та дієвими, а не теоретичними та ілюзорними. Це стосується не лише тлумачення матеріальних положень Конвенції, але й процесуальних і це має вплив на обов’язки, які покладаються на держави-відповідачі»; «Було б нерозумним очікувати, що заявник подасть свої скарги до Суду до повного з’ясування свого статусу у зв’язку з цією справою на національному рівні згідно з принципом субсидіарності, відповідно до якого факти у справі повинні розслідувалися, а скарги вирішувалися наскільки це можливо на національному рівні. Це відповідає інтересам заявника та ефективності конвенційної системи, щоб саме національні органи влади, які мають найкращі для цього можливості, виправляли будь-які стверджувані порушення Конвенції»;

     Тлумачення ЄСПЛ ст.13 Конвенції: «Поняття "ефективний засіб правового захисту" включає в себе також детальне та ефективне розслідування, яке повинне відтворити справжній стан речей, а також покарати осіб, які несуть за це відповідальність, засіб включає в себе також ефективну можливість оскарження процедури провадження розслідування»;

     «Коли особа має обґрунтовану скаргу, що вона є жертвою порушення її прав, передбачених Конвенцією, вона має мати засіб захисту перед національними органами влади, щоб її скарга була розглянута та, в разі необхідності, щоб отримати компенсацію»;

     «Суд вже неодноразово наголошував, що стаття 13 Конвенції гарантує можливість використання на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту прав і свобод за Конвенцією, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку»;    

     «В державі може не існувати єдиного засобу захисту, який повністю відповідає вимогам статті 13, але це може зробити сукупність засобів захисту, передбачених національним правом»; «Необхідно також зазначити, що ефективність будь-якого внутрішнього засобу правового захисту не залежить від вірогідності позитивного вирішення справи, але засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як у практичному, так і в юридичному сенсі, що зокрема означає, що його застосуванню не повинні невиправдано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави- відповідача»; «Крім того, особлива увага має приділятися забезпеченню оперативності вирішення питань, порушених при зверненні до засобу юридичного захисту, оскільки не виключено те, що надмірна тривалість такої процедури може позначитися на адекватності такого засобу»;

     Так, Україна гарантує визначені Конвенцією права (ст.1), а ст.13 (16/б) Конвенції є самостійною підставою звернення до суду за захистом від втручання в такі, Конвенція норма з вищою за КПК юридичною силою, а тому без обмежень застосовна (10, 14) у кримінальному провадженні;

     Отже апеляційним судом порушено моє право, гарантоване ст.13 Конвенції, бо цілком зігноровані (ніби й не було таких зовсім) мої скарги про порушення слідчим суддею моїх Конвенційних прав, що є межею і складовою прохальної частини (пункти 4 і 18) апеляційної (додаток2) скарги;

          20. Відповідно до ст.14 Конвенції: «Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою …соціального походження, майнового стану, …або за іншою ознакою»;      Тлумачення ЄСПЛ: «Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією та Конвенцією, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично»;

     Кіутін проти Росії Заява №2700/10, від 10.03.11р., пункт 54: «Стосовно захисту від дискримінації Суд нагадує, що ст.14 Конвенції лише доповнює інші матеріальні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не застосовується самостійно, оскільки діє у зв’язку зі «здійсненням прав та свобод», які охороняються цими положеннями (Sahin проти Німеччини Заява № 30943/96). Застосування ст. 14 Конвенції не передбачає необхідність порушення одного з матеріальних прав, які захищаються Конвенцією. Необхідним та суттєвим є те, аби факти справи підпадали під дію однієї чи декількох статей Конвенції та протоколів до неї (Petrovic проти Австрії» від 27.03.1998р.);     

     Тлімменос проти Греції Заява №34369/97, від 6.04.00, пункт 44: «Суд і досі  вважає, що передбачене статтею 14 право на свободу від дискримінації  при здійсненні прав, гарантованих Конвенцією порушується, коли держава, не наводячи об'єктивного й розумного виправдання, допускає різне поводження стосовно осіб, які перебувають в аналогічному становищі. Однак, на думку Суду, це не єдиний аспект передбаченої статтею 14  заборони дискримінації. Право не бути підданим дискримінації при здійсненні гарантованих Конвенцією прав також порушується тоді, коли держава, без об'єктивного й розумного виправдання, не поводиться по-різному з особами, становище яких значно відрізняється»;      

     Отже вище (19) приведений підсумок вказує і на порушення апеляційним судом ст.13 в поєднанні із ст.14 Конвенції тому, що право (16/б) на захист від втручання у Конвенційні права я і теоретично не можу реалізувати, адже мої скарги на порушення Конвенційних прав взагалі не «помічаються» судом, що безумовно є дискримінацією;

          21. Відповідно до ст.1 Протоколу 12 Конвенції: «Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою …соціального походження, …майнового стану, або за іншою ознакою; Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1»;

     Тлумачення ЄСПЛ «3.3.1.3.: «1. Протокол № 12 забороняє дискримінацію у «здійсненні будь-якого передбаченого законом права», а отже, має більш широку сферу застосування, ніж стаття 14, яка поширюється тільки на права, зазначені в Конвенції: «i) у здійсненні будь-якого права, що спеціально гарантовано особі на підставі положень національного законодавства;  ii) у здійсненні будь-якого права, що може бути виведене з чіткого обов’язку державного органу на підставі положень національного законодавства, тобто коли на державний орган на підставі положень національного законодавства покладений обов’язок діяти певним чином»; «iv) що відбувається у формі будь-якої іншої дії чи бездіяльності з боку державного органу; «Протокол № 12 до Конвенції передбачає самостійне право на свободу від дискримінації. Воно охоплює будь-які права, що були створені відповідно до національного права чи практики або випливають з них», виходячи з чого:

     Конвенція, Конституція, КПК і ККУ та ЗУ - зокрема (5, 7, 10 - 17) гарантують: судовий захист (ч.1 ст.55 Конституції) доступ до суду і право на оскарження судових рішень, захист від злочину, реалізацію процесуальних прав, у т.ч. на застосування до потерпілого належної правової процедури;

     Ті самі норми покладають на суд обов’язок діяти певним чином, не допускаючи дискримінації за будь-якою ознакою, з огляду на Верховенство права і рівність всіх перед законом та судом;

     Ефективна перешкода (недопущення, або заборона) реалізації людиною на практиці будь-якого права - є дискримінацією цього права, як шляхом дій, а тим більше рішень, так і через бездіяльність;

     Отже апеляційний суд порушив ст.1 Протокол 12 Конвенції шляхом дискримінації тих моїх невід’ємних прав, що мало - гарантовані Законами та Конституцією України, а і складають їх сутнісне навантаження, тобто для цих завдань і створено кримінально-процесуальне законодавство;

          22. Причиною дискримінації вище (20, 21) зазначених прав є згадана (18) особливість, тобто вмотивоване відчуття вседозволеності через (беззаконня і кругова порука мафії) безкарність;

     Метою дискримінації в даному випадку є: унеможливлення продовження кримінального провадження проти монополіста, що надає комунальні послуги і позбавлення перспективи заяв, про вчинені слідчим суддею і слідчим (які покривають злочини монополіста) кримінально карані діяння, тобто задля утвердження в людини відчуття безправності, а відтак безвиході і приреченості;

     Коло вибраних (крім звісно самих суддів) складають службові особи всіх органів влади та місцевого самоврядування, олігархи і їх активи й всі ті, що здатні відкупитись;

     Отже ознакою дискримінації є соціальний статус (неприналежність до згаданого абзацом вище кола осіб), до яких ставлення завжди - відмінне, іншою ознакою є унеможливлення прецеденту, який дозволить скаржитись в кримінальному судочинстві на захист Конвенційних прав і реалізовувати на практиці інші (надані Законом і Конституцією) гарантії, у т.ч. права на доступ до суду;      

          23. Воловік проти України Заява №15123/03 від 6.12.07р.: «Суд зазначає, заявник стверджував що йому незаконно відмовили у доступі до апеляційного суду який мав повноваження переглянути

справу як стосовно фактів, так і стосовно права, а також мав повноваження встановлювати нові факти, які не досліджувалися під час розгляду справи судом першої інстанції. У своїй апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції заявник посилався на невірне застосування закону судом першої інстанції. Тому Суд вважає, що, беручи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції; Ґрунтуючись на зазначеному вище, Суд доходить висновку, що заявнику було відмовлено в доступі до суду. Таким чином, Суд відхиляє зауваження Уряду щодо не вичерпання національних заходів юридичного захисту та встановлює, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції»;

     Отже апеляційний суд свавільно (6 - 18) позбавив мене права на доступ до суду, чим втрутився у право, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції;

          24. Веренцов проти України Заява №20372/11, від 11.04.13р., 84.: «Суд зазначає, що відповідно до своєї усталеної практики, яка відображає принцип, пов’язаний з належним відправленням правосуддя, рішення судів мають адекватно вказувати підстави, на яких вони ґрунтуються»; 87. «У цій справі доводи заявника, подані до зазначених судів, стосувались як фактичних, так і юридичних питань його справи. Зокрема у своїй апеляційній скарзі він висунув низку юридичних аргументів стосовно законодавчого регулювання... На думку Суду, ці доводи були не тільки важливими, але й слушними. Проте національні суди, включаючи апеляційний суд, які вивчали письмові доводи заявника з цього питання, цілком проігнорували їх, просто зазначивши, що вони спростовуються незазначеними матеріалами справи та сукупністю доказів у справі»;

     В апеляційній (додаток2) скарзі наведено повно і тих (5 - 17) самих фактичних та юридичних аргументів, які суддя не просто зігнорував, а й навіть не сказав, що вони чимось спростовуються;

     «Суд також не надав відповіді на скарги заявника про порушення його процесуальних прав, гарантованих пунктом 1 та підпунктами «b»-«d» пункту 3 статті 6 Конвенції» - повторюю (19), що суддя навіть не навів в описовій частині того, що я скаржусь на порушення Конвенційних прав;

     88. «Розглядаючи питання справедливості провадження у справі, Суд уже визнавав, що ігноруючи конкретний, доречний і важливий аргумент, національні суди не виконують своїх зобов’язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції. Суд вбачає у цій справі подібний приклад невиконання зазначеного зобов’язання»; 89. «З огляду на вищенаведені міркування, Суд доходить висновку, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю в рішеннях національних судів належного мотивування» - суддя ясно (18), що погодився з хворобливою уявою слідчого судді, яка вирішила, що її ухвала не підлягає апеляційному оскарженню, наплювавши на слушні доводи і юридичні аргументи протилежного, нехтуючи КПК, Конституцією, Конвенцією та висновками КС і ЄСПЛ;

     Отже апеляційним судом порушено п.1 ст.6 Конвенції і в частині втручання у моє право на справедливий, об’єктивний і безсторонній суд, з якої сторони на це не подивитись;

 

Прийнятність касаційної скарги: 25. Згідно ч.2 ст.424 КПК: «ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом»;

     Отже ухвала (додаток1) перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, що убачається з предмету (1) оскарження, обставин (5/б) і тлумачень (15) Конституційного суду, а ще я потерпілий (5), а тому є тією особою, що в розумінні п.7 ч.1 ст.425 КПК вправі подати касаційну скаргу;

          26. Згідно п.1 ст.35 Конвенції: «Суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту», а у Нотатці для заповнення формуляру заяви ця норма роз’яснена так: «...це означає, що перед поданням скарги в Суд, Ви повинні подати ті самі скарги в національні суди, в тому числі у найвищу судову інстанцію»;

     Окрім того, я звертаюсь до ВССУ і в порядку ст.13 (16/б) Конвенції, тобто як правовою підставою і автономним (19) засобом юридичного захисту, від свавільного втручання, збоку апеляційного суду у мої Конвенційні права, відповідно вище (19 - 24) наведені аргументи стосуються і ВССУ;      

     Отже нагадую (4), ухвала ВССУ остаточна, після (і якщо скарги на порушення Конвенції будуть зігноровані) чого я звернусь до ЄСПЛ, в незалежності буде, чи ні скасована оскаржувана (1) ухвала;

          27. Бочан проти України (№ 2) Заява № 22251/08, від 5.02.15р., пункти 42, 43: «Суд повторює, що для того, щоб «цивільний» аспект пункту 1 статті 6 Конвенції був застосовним, має існувати спір (французькою «contestation») щодо «права», яке можна небезпідставно назвати таким, що визнане національним законодавством, незалежно від того, чи захищене це право Конвенцією. Спір має бути дійсним та серйозним; він може стосуватися не лише фактичної наявності права, але й меж і способу його здійснення; і, насамкінець, результат провадження має бути безпосередньо вирішальним для зазначеного права, при цьому самих лише опосередкованих зв’язків або непрямих наслідків не достатньо для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (Мікаллеф проти Мальти, заява №17056/06, п.74) та (Булуа проти Люксембурга, заява № 37575/04, п.90); У зв’язку з цим характер законодавства, яке регулює визначення порядку вирішення зазначеного питання (цивільне, господарське, адміністративне право та ін.), та характер органу влади, до повноважень якого належить розгляд цього питання (суд загальної юрисдикції, адміністративний орган тощо), не має вирішального значення»;

     Апеляційна (додаток2) і касаційна скарги містять підстави оскарження ухвали слідчого судді, передбачені кримінально-процесуальним законом (7, 10 - 17), а ухвала (1) вмотивована тими (6 - 9) нормами КПК, що не стосуються обставин цієї справи, а тому не застосовні в принципі;      

     Отже наявний спір про право, де приведені мною юридичні аргументи зігноровані і водночас прямо протилежні тим, якими керувався апеляційний суд, а тому повинні бути (28) оцінені ВССУ;

          28. Мала проти України Заява №4436/07, від 3.07.14р., пункти 21, 29, 48, 49, 57, 59:

     «21 листопада 2006 року Верховний Суд України на засіданні у складі одного судді відмовив заявниці у відкритті касаційного провадження у справі. Його пояснення зводилось до твердження, що касаційна скарга була необґрунтованою і викладені у ній аргументи не вимагали перевірки матеріалів справи. Суд посилався на частину третю статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (див. пункт 29). 29. ч.3 Ст.328 ЦПК Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: ... (5) касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. ...»;

     «Ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства, заява №68416/01, п.59). Принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Бацаніна проти Росії, заява № 3932/02, п.22) Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (Проніна проти України, заява № 63566/00, п.25, від 18.07.06р.), та (Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 42310/04, п.280, від 21.04.11р.). Насамкінець, згідно з практикою Суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов’язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи»;

     «Зважаючи на усі обставини цієї справи та, зокрема, ненадання апеляційним судом жодних оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження, Суд вважає, що перше провадження не відповідало принципу справедливості, закріпленому у статті 6 Конвенції. У підсумку Суд вважає, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з несправедливістю обох проваджень у справі заявниці»;

     Отже в приведеному Рішенні ЄСПЛ ясно викладені основні презумпції додержання вимог п.1 ст.6 Конвенції: фактичну змагальність і процесуальну рівність, оцінка аргументів і доказів, належна мотивація своїх рішень - коли ніщо з цього не дотримати заочним рішенням суду;

          29. ВССУ: «...Вимога, викладена у касаційній скарзі ОСОБА1, щодо скасування ухвали слідчого судді суперечить положенням ст.310 та ч.4 ст.424 КПК України, відповідно до яких ухвали слідчого судді не є предметом розгляду суду касаційної інстанції»;

     Утім сукупність доводів касаційної скарги - вказує на протилежне, тобто на те, що ухвала слідчого судді може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, за певних обставин, а саме: після її перегляду судом апеляційної інстанції;

     Разом з тим, апеляційний суд і у шаблоні (додаток3) відмовився розглядати скаргу на ухвалу слідчого судді і за таких обставин ВССУ має рацію, водночас я не оскаржую в касаційному порядку ухвалу слідчого судді, власне ухвали слідчого судді навіть в додатках до касаційної скарги немає;

     ВССУ: «Разом із тим згідно з ч.6 ст.399 КПК України ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку»;

     Право на касаційне оскарження повинно бути ефективним, а не ілюзорним на практиці, тобто так законотворець передбачив захист від свавілля апеляційних судів, а відтак можливість скасування їх ухвал, Конституційний Суд навіть роз’яснив (15), що не підлягає оскарженню тільки та ухвала, якою рішення, що перешкоджає кримінальному провадженню скасоване: «за винятком випадків, коли апеляційний суд скасував рішення місцевого суду і повернув справу на новий судовий розгляд»;

     Нарешті я навів й інший (25), (26) альтернативний, водночас законний порядок оскарження ухвали апеляційного суду, застосовний за обставин цієї справи;

     ВССУ: «Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Керуючись п.2 ч.2 ст.428 КПК України, суд, постановив...»;

     Отже у ВССУ відсутні підстави для застосування п.2 ч.2 ст.428 КПК тому, що наявний спір щодо права (27), а ЄСПЛ ідентичний зміст ч.3 Ст.328 ЦПК, визнав як втручання у право на справедливий суд (28) і це прямо суперечить висновкам (15) Конституційного Суду, в інакшому випадку ВССУ хіба підтвердить вище (4) і (18) викладене, тобто відсутність навіть видимості правосуддя в Україні;

 

Визнання (по суті) порушення Конвенції: 30. Нада проти Швейцарії Заява №10593/08, від 12.09.12, пункт 128: «У своїй практиці Суд вже визначив, що термін «потерпілий», у контексті статті 34 Конвенції, означає особу, яку безпосередньо зачепили оскаржувані дії чи бездіяльність, і при цьому можливість існування порушення Конвенції допускається навіть за відсутності шкоди; наявність шкоди має значення лише в контексті статті 41. Отже, рішення, прийняте (або захід, здійснений) на користь заявника, не є у принципі достатнім для того, щоб вважати його статус «потерпілого» втраченим, якщо національні органи прямо або по суті не визнали наявність порушення Конвенції і не забезпечили після цього відповідну сатисфакцію (Gäfgen проти Німеччини Заява №22978/05, п.115; Association Ekin проти Франції Заява №39288/98, від 18.01.00р.; Brumărescu проти Румунії, Заява №28342/95, п.50; Eckle проти Німеччини, від 15.07.82р., п.66);

     Акопян проти України Заява №12317/06, від 5.09.14р., пункти 80, 81: «Уряд стверджував, що з огляду на висновки національного суду у рішенні від 31 січня 2007 року та присуджену суму відшкодування, заявниця більше не може вважатися потерпілою від порушення її права на свободу»;

     «Суд нагадує, що обов’язок відшкодовувати збитки у зв’язку з порушеннями Конвенції покладено, в першу чергу, на національні органи влади (Сільядін проти Франції, заява №73316/01, п.61). Прийняття рішення або вжиття заходів на користь заявника в принципі недостатньо для того, щоб позбавити його статусу потерпілого, якщо державні органи не визнали, явно або по сутіпорушення Конвенції та зрештою не надали відшкодування за таке порушення (Далбан проти Румунії, заява № 28114/95, п.44, та вищезазначене рішення у справі Сільядін проти Франції, п.62)»;

     Так, ст.13 Конвенції убачає (19) комплекс заходів, щодо ефективного захисту Конвенційних прав і нею не вимагається, щоб конкретний суд, дослідив всі обставини прямо констатував наявність чи відсутність таких порушень і до того ж призначив компенсацію завданої шкоди;

     Водночас судами всіх інстанцій (у т.ч. Верховним і Конституційним судами) і у всіх видах (у т.ч. кримінальне) судочинства та у всіх видах судових рішень - все частіше застосовується практика ЄСПЛ і визнання по суті порушення Конвенційних прав зазвичай там, де такі порушення не є предметом чи межами звернень до суду, тобто в такий спосіб суди належно вмотивовують свої рішення, що у свою чергу часто призводить і до виправдувальних вироків в кримінальних справах;

     Отже явна констатація і визнання по суті порушення Конвенційного права - це різні юридичні поняття (як і різний спосіб додержання вимог ст.13 Конвенції), де 1-й (прямо) спосіб вимагає детального розслідування обставин і доказування, а 2-й (по суті) досліджує дотримання положень Конвенції, на що і повинен ВССУ перевірити ухвалу (додаток1) апеляційного суду, а саме:

     А) Чи не порушується (п.1 ст.6 Конвенції) відмовою в доступі до суду (23), це загальновідома обставина, тому ВССУ слід з’ясувати чи така відмова допустима за обставин (5) цієї справи, адже і ЄСПЛ право на суд не вважає (18) абсолютним;

     Чи достатньо обґрунтована і чи належно вмотивована (в розумінні п.1 ст.6 Конвенції) ухвала (1) апеляційного суду, чи збережена при цьому об’єктивність і безсторонність суду (24);

     Б) Чи мав суддя право зігнорувати скарги на порушення слідчим суддею Конвенційних прав (в розумінні ст.13 (19) Конвенції) - це загальновідома обставина;

     Чи є залишення поза увагою скарг на порушення Конвенційних прав дискримінацією права, передбаченого ст.13 Конвенції (в розумінні ст.14 (20) Конвенції);

     В) Чи повинен суддя звертати увагу на те, що відмовивши у доступі до суду, він унеможливлює реалізацію права потерпілого на захист від злочину й інших (5) процесуальних прав (ст.2, ст.55 КПК) і чи є це дискримінацією (в розумінні ст.1 (21) Протокол 12 Конвенції) зазначених прав, те саме стосується і права на доступ до суду та оскарження судових рішень (7, 11 - 17);

          31. Так, КПК (ані кримінально-процесуальний (10) закон у цілому) ніде у своєму змісті не містить заборони ВССУ для захисту Конвенційних прав, а навіть якби і містив, то така заборона була б нікчемною (14 і 17), до того ж ВССУ є останньою (26) інстанцією, якою я вичерпую засоби захисту в Україні, утім я і не намагатимусь виходити за межі повноважень ВССУ, визначених КПК:

     Згідно ч.1 ст.433 КПК: «Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, а згідно ч.2 ст.433 КПК: «Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги»;

     Таким чином ст.433 КПК, узгоджується зі змістом ст.370 КПК (18) і Конвенцією, майже кожне положення якої містить як матеріальний, так і процесуальний аспект права (а їх зміст відображений і в статтях КПК), перевіряти які і надавати правову оцінку обставинам якраз і є прямим обов’язком ВССУ, в межах касаційної скарги (а не одного тільки змісту предмету (1) оскарження), тобто за цих умов повноваження ВССУ цілком задовольняють питання захисту моїх Конвенційних (19 - 24) прав тією мірою, якою я це потребую (30) в межах (3) касаційної скарги;       

     Окрім того я маю намір заявити про злочини суддів і про порушення ними зазначених (19 - 24) Конвенційних прав, щоб домогтись прямої констатації і сатисфакції в рамках кримінальних проваджень, перспектива чого випливає з ухвали ВССУ за наслідком розгляду касаційної скарги;     

     Отже ніщо не заважає ВССУ вирішити по суті питання (19 - 24) втручання апеляційного суду в мої права, гарантовані Конвенцією, тобто для цього достатньо постановити правосудне рішення;

     Разом з тим, шаблон (6 - 9) і преамбула (4) убачають, що міжнародні договори для судів в Україні нікчемні, тобто у ВССУ є можливість цю (18) вакханалію зупинити своїм прецедентним рішенням;

 

                                                              ПРОШУ СУД:

 

          32. Відкрити Касаційне провадження за цією касаційною Скаргою;

          33. Скасувати рішення (додаток1) Апеляційного суду Львівської області (п.1 ч.1 ст.438 КПК) та призначити новий розгляд скарги (додаток2) судом апеляційної інстанції (п.2 ч.1 ст.436 КПК);

          34. Встановити по суті (належно (31) вмотивувавши свою ухвалу), чи убачає зміст і правові наслідки ухвали (додаток1) - втручання в мої Конвенційні (19 - 24) права, див. (30);

          35. Я маю твердий намір брати безпосередню участь в судовому засіданні, окрім того вести відео запис провадження за моєю касаційною скаргою;

 

Додатки: 1) Ухвала судді доповідача Апеляційного суду Львівської області від 13.07.17р.;

2) Апеляційна скарга від 10.07.17р. на ухвалу слідчого судді;

3) Ухвала ВССУ про відмову у відкритті касаційного провадження (роздрукована з єдиного державного реєстру судових рішень, посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65707182);

4) Заява про вчинене проти мене і моєї матері кримінальне правопорушення від 23.06.17р.;

 

 

Iniesta Роман Ярославович                                                                  Складено 12 жовтня 2017 року 

Назад

Контакт

Роман Iniesta
м. Львів, вул. Мармулядна, 7

073-215-05-49
067-371-26-22

На всі ноутбуки гарантія від 6 місяців

cтворити безкоштовний сайтWebnode