Апеляція про відмову слідчого судді розглядати скаргу на бездіяльність слідчого

20.12.2017 02:26

До Апеляційного суду Львівської області

79008, м. Львів, площа Соборна, 7

Апелянти: 1) Iniesta Роман Ярославович

79005, м. Львів, вул. Убий в собі раба, 1

Тел. 067-371-26-22, емейл: hierrolviv@yandex.ua                                                                            

2) Палас Віктор Григорович

Львівська обл., Карамельний р-н, с. Затемне, вул. 5-й кут олігархам; 

Тел. спиздили, емейл: не доробився до ПК

На ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова

Справа 466/9603/17, Слідчий суддя Глинська Д.Б.;

 

                                                               Апеляційна Скарга

             (На підставі ч.3 ст.8, ч.1,2 та 6 ст.55 Конституції, п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі: Конвенція); В порядку ст.13 Конвенції, п.8. ч.2 ст.129 Конституції, п.14 і 17 ч.1 ст.7, ст.24, ч.6 ст.304, ч.3 ст.392, п.7 ч.1 ст.393, п.2 ч.1, п.2 ч.3 ст.395 КПК)

 

Предмет оскарження: 1. Ухвала (додаток1) від 5.12.17р. слідчого судді про повернення Скарги (додаток2) на бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей 3-х Заяв (додаток3) про вчинений злочин до ЄРДР й в ігноруванні ним Скарг (додаток3) про порушення Конвенційних прав;

     Примітка: 3-й апелянт Путкарадзе Орест Ніазович (згаданий в оскаржуваній ухвалі і додатках 3,4), долучиться до цієї апеляційної скарги згодом, через хронічне аватарство 3-ї стадії, якщо наступить період просвітлення;

 

Межі оскарження: 2. Грубе порушення слідчим суддею норм матеріального та процесуального права, спотворення дійсних обставин, підміна понять, у підсумку постановлення неправосудного рішення;

          3. Скасувати ухвалу (додаток1) слідчого судді та постановити ухвалу, якою призначити розгляд скарги (додаток2) по суті Шевченківським районним судом м. Львова;

          4. Встановити по суті (належно (17) вмотивувавши ухвалу): чи убачає зміст і правові наслідки ухвали слідчого судді (додаток1) - втручання в право апелянтів на справедливий суд і на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 (14) Конвенції і чи додержані слідчим суддею вимоги ст.13 (15/в) Конвенції;

 

Процесуальний строк: 5. Згідно п.2 ч.3 ст.395 КПК: «Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення», ухвала (додаток1) надійшла рекомендованим листом і була вручена апелянту 1) 14.12.17р., тому строк її оскарження додержаний;

 

Вибірково Аргументи: 6. Згідно ч.1 ст.214 КПК: «Слідчий, невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань» а згідно ч.3 ст.214 КПК: «Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається»;

     Відповідно ч.4 ст.214 КПК: «Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається», а згідно ст.25 КПК: «Прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила»;

     Отже внесення в ЄРДР відомостей Заяв (додаток3) процесуальна дія, яку попри обов’язок не вчинив слідчий, тому в порядку п.1 ч.1 ст.303 (9) КПК логічно, що оскаржувалась (10) бездіяльність слідчого;

          7. Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 КПК: «досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта…», згідно п.1 ч.4 ст.284 КПК: «Про закриття кримінального провадження слідчий приймає постанову», а згідно п.1 ч.1 ст.284 КПК: «Кримінальне провадження закривається в разі, якщо: встановлена відсутність події кримінального правопорушення»;

     Відповідно до ч.3 ст.9 КПК: «Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу»;

     Згідно ч.1 ст.5 КПК: «Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу», тобто з процесуальною дією (6) все ясно, щодо процесуального рішення:

     Згідно ч.1,3 ст.110 КПК: «Процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора…; Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови»;

     Отже порядок дій слідчого після прийняття Заяви обмежується чіткими процесуальними рамками і стисло виглядає так: внесення відомостей Заяви в ЄРДР, досудове розслідування, за наслідком якого: постанова про закриття кримінального провадження, або направлення до суду обвинувального акта;

          8. Згідно ч.2 ст.55 КПК: «Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення», тобто від 21.11.17р. (1) апелянти потерпілі за законом, а ще: сторона і учасники (п.19 і 25 ч.1 ст.3 КПК) кримінального провадження, з огляду на що:

     Відповідно до ст.2 КПК: «Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура», а виклад процесуальних прав (яких нас позбавив слідчий і слідчий суддя), містять пам’ятки (додаток4) потерпілого;

     Окрім того ми підтвердили розуміння змісту ст.383 ККУ і нагадаємо, що звинувачуємо в тяжкому злочині органи прокуратури, тому до нас теж повинна бути застосована належна правова процедура і у тому випадку, якщо в наших діях виявляться ознаки правопорушення, передбаченого ч.2 ст.383 ККУ;

     Отже бездіяльність (10) не є навіть дією, не те що належною правовою процедурою, виключає саму можливість виконання завдань КПК і ККУ, спотворивши їх навиворіт тому, що потерпілих позбавили права на захист від злочину, жодна правова процедура ні до кого не застосовна, а винні особи (хто б ними не виявився) гарантовано уникають відповідальності, через що згадується в КПК (9) і Конституції (13/г) бездіяльність виключно - як предмет її оскарження, в уникнення правового нігілізму, що суперечить здоровому глузду, а відтак неприпустиме в суспільстві людей; 

          9. Згідно п.1 ч.1 ст.303 КПК: «На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення - …потерпілим», інші 7 частин ст.303 КПК передбачають оскарження виключно постанов (7) слідчого і виключно в рамках досудового (6) розслідування, яке нагадаю (7) не могло наступити (10) в принципі;      

     Отже ніхто нам не може (13) заборонити користуватись на практиці своїми процесуальними правами в рамках кримінального провадження, до того ж з підстав і в порядку, передбачених КПК;

 

Висновки слідчого судді: 10. Так, в описовій частині слідчий суддя одразу переходить до прохальної частини, зміст якої спотворює: «зобов’язати уповноважених осіб Шевченківського ВП ГУ НП внести в ЄРДР відомості Заяв…», насправді зміст прохальної частини Скарги (додаток2) такий: «Зобов’язати повноважну особу слідчого відділу Шевченківського ВП ГУ НП внести до ЄРДР відомості Заяв…»;

     Слідчий суддя приховує, що Скарга (додаток2) подана в порядку п.1 ч.1 ст.303 КПК, пункт 1 Скарги має наступний зміст: «Предмет оскарження: Бездіяльність слідчого Шевченківського ВП ГУ НП, яка полягає у невнесенні відомостей з протоколу заяви про злочин від 21.11.17р. до ЄРДР»;

     Слідчий суддя приховує і статус потерпілого у всіх 3-х апелянтів, який убачається з пам’яток потерпілого (додаток4), вручених слідчим і які теж додавались до матеріалів (додаток2) скарги;

     Наводячи зміст п.2 ч.1 ст.304 КПК: «Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії», слідчий суддя констатує дослівно таке: «До матеріалів скарги не додано документальних даних про відмову в задоволенні заяви наданий лише один примірник скарги, що унеможливлює направлення скарги суб’єктам оскарження» і таке: «Таким чином слідчий суддя позбавлений можливості щодо здійснення усіх підготовчих дій перед призначенням справи до розгляду, зокрема щодо перевірки дотримання 10-ти денного строку звернення зі скаргою до суду, повноважень заявника та вимог щодо підсудності розгляду вказаної скарги», а більшу половину ухвали займає виклад змісту ст.303 і ст.304 КПК;

     Спотворенням обставин та правовими інсинуаціями - суддя ставить під сумнів право апелянтів оскаржити бездіяльність слідчого, як і взагалі удає «нерозуміння» предмету оскарження, у підсумку «не знає», чи підлягає Скарга (додаток2) розгляду в порядку кримінального провадження дійшовши такого:

     «Відтак вважаю, що наведені обставини унеможливлюють призначення скарги до розгляду слідчим суддею й відповідно прийняття законного і обґрунтованого рішення, а тому скаргу слід повернути скаржнику; Чинний КПК не передбачає збиранням суддею доказів при вирішенні питання про відкриття провадження за скаргою» - спростовуються безглузді домисли слідчого судді наступним:     

     А) Предметом самостійного оскарження є бездіяльність слідчого в порядку п.1 ч.1 ст.303 (9) КПК (а не якихось примарних осіб з Шевченківського ВП, яких вигадала уява слідчого судді), це процесуальне право, якого слідчий суддя не вправі нас позбавити, змусивши чекати «чиєсь» (10/б) «рішення»;

     Б) Заява (додаток3) про злочин не може бути задоволена чи не задоволена, КПК не допускає (6 - 8) подібного «рішення», яке намалювала (10) уява слідчого судді і правова природа якого нікчемна, тобто навіть як слідчий і відмовиться письмово вносити відомості в ЄРДР, то такий «документ» не може бути допустимим і належним доказом в розумінні ст.84-86 КПК, оскільки не є рішенням в розумінні (7) КПК;

     В) КПК ніде у своєму змісті не передбачає, щоб скаржник надавав копію скарги і доданих до неї матеріалів суб’єкту оскарження бездіяльності, водночас ніхто (у т.ч. слідчий суддя) не може змусити, ще й заочно - робити скаржників те, до чого їх не зобов’язує закон (презумпція ч.1 ст.19 Конституції);

     Г) Додержання процесуального строку підтверджується: протоколами прийняття Заяв (додаток3), бо там крім дати і П.І.Б. слідчого, указаний точний час складення згаданих протоколів, а математична дія, приведена у пункті 0 скарги (додаток2), довершує можливість слідчого судді встановити цю обставину;

     Д) Повноваження не просто заявника, а і потерпілого - підтверджені пам’яткою (додаток4), щодо 2-х апелянтів, нарешті Скарга (додаток2) на бездіяльність слідчого Шевченківського ВП ГУ НП (з огляду на зміст ч.1 ст.32 КПК) підсудна виключно Шевченківському районному суду м. Львова, до того ж розглядатись така може виключно в порядку (9) кримінального провадження, тобто слідчим суддею;

     Е) Всі належні докази містяться у справі (додатки: 2 - 4), а неявка в судове засідання слідчого не перешкоджає (ч.3 ст.306 КПК) розгляду Скарги (додаток2) по суті, тобто не скаржники, а слідчий відділ ВП повинен представити суду витяг з ЄРДР, як доказ вчинення дії, до якої його зобов’язує ст.214 (6) КПК і якщо такого документу немає, то суд доходить висновку про учинення слідчим бездіяльності, чого (в контексті наявних доказів і доводів Скарги) достатньо для ухвалення правосудного рішення;

     Є) Апелянти 1) і 2) практикуючі постійно (понад 6-ть років) юристи, тільки за останні 2 роки (окремо кожен понад 100 разів) оскаржували бездіяльність слідчого чи прокурора у всіх судах м. Львова та в багатьох інших судах (у т.ч. далеко за межами Львівської області), утім (як і ніхто з числа практикуючих в Україні знайомих адвокатів), з подібною формою свавілля слідчого судді не стикались, тобто не було ще в їх практиці (і не чули про таке), відмови в доступі до правосуддя, у такий (10) свавільний спосіб;

     Ж) Акцентуємо увагу на тому, що зміст і сутнісне навантаження предмету оскарження та прохальної частини завжди однаковий (змінюється тільки юридична назва органу, бездіяльність якого оскаржується і слова: слідчий або прокурор) навіть доводи Скарги (додаток2) аналогічні іншим Скаргам, бо кожного разу застосовуємо шаблон, яким успішно користуються й інші юристи та громадяни по всій Україні;      

          11. «Повернення скарги не позбавляє особи, яка її подала, права повторного звернення до слідчого судді в порядку, передбаченому КПК України, після усунення причин та недоліків, які стали підставою для повернення скарги» - оскільки «недоліків», встановлених (10) слідчим суддею, насправді (12) не існує, тому виконати неадекватні (які суперечать здоровому глузду) вимоги слідчого судді неможливо;

     Якщо ж наприклад чекати згаданого (10/б) папірця про відмову внести відомості в ЄРДР, то таке «рішення» неможливо оскаржити, адже це не передбачено КПК, до того ж пропущений процесуальний строк (ч.1 ст.304 КПК) унеможливить розгляд такої скарги, бо посилатись на нікчемний (оскаржуючи

(9) бездіяльність) папірець, щонайменше не розумно і на такий «аргумент» слідчий суддя не зважить, розглядаючи клопотання поновлення строку, тоді дійсно маючи правові (п.1 ч.1 ст.303, п.3 ч.2 ст.304 КПК) підстави повернути скаргу, позбавивши перспектив подавати апеляцію на таку ухвалу;

     Повторно за обставин цієї справи звертатись до суду теж безперспективно, позаяк давно (майже місяць часу) як сплинув термін учинення бездіяльності, через що така скарга очевидно буде повернута;

     Отже слідчий суддя намагається завуалювати відмову в доступі до правосуддя (9, 13) і обмеження законних прав (8) апелянтів, й у такий спосіб приховати завідомо неправосудне (додаток1) рішення;

          12. «Керуючись ст. ст., 303, 304 КПК України слідчий суддя ухвалив скаргу… на бездіяльність посадових осіб Шевченківського ВП ГУ НП та зобов’язання до вчинення дій - повернути скаржникам»;     

     Відповідно до ч.2 ст.304 КПК: «Скарга повертається, якщо: скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу; скарга не підлягає розгляду в цьому суді; скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення»;

     Скарга подана належними особами, підлягає розгляду слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Львова (10/д), процесуальний строк оскарження дотриманий (10/г) - чого суддя не вважала за потрібне встановлювати, плутаючись у безглуздих (10) припущеннях, якими заочно вимагала вчинення скаржниками дій, нікчемних в юридичному сенсі, що унеможливили б (11) оскарження бездіяльності;

     Відповідно до ч.4 ст.304 КПК: «Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню»;

     Отже у слідчого судді не було жодної (навіть формальної) правової підстави відмовляти у доступі до правосуддя, шляхом повернення (1) Скарги на бездіяльність слідчого, як і керуватись ст.303 і 304 КПК, тобто Скарга (додаток2) подана на бездіяльність слідчого, що підлягає (9, 13) оскарженню згідно КПК;

 

Обґрунтування: 13. Згідно ст.1 КПК: «Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України; Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, цього Кодексу та інших законів України» - те ж у ч.1 ст.9 Конституції (13/г), виходячи з чого:

     А) Відповідно до ч.1,3 ст.7 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»: «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом; Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України», те саме у КПК (13/б);

     Відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права», а ст.18 ЗУ роз’яснює порядок застосування Рішень ЄСПЛ, те ж у КПК (13/в) і Конвенції (15);

     Б) Відповідно до ч.1 ст.24 КПК: «Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом» - ширше визначення того ж дає ч.1 і 2 ст.55 (13/г) Конституції і п.1 ст.6 (14) Конвенції;

     Відповідно до ч.1,3 ст.21 КПК: «Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону; Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом», це саме резюмує і п.1 ст.6 (14) Конвенції;

     Відповідно до ч.3 ст.11 КПК: «Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження», це ж право утверджене ч.6 ст.55 Конституції, звідки дослівно переписане;

     Відповідно до ч.1 ст.8 КПК: «Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави», те ж у ст.3 Конституції (13/г);

     Відповідно до ч.4 ст.24 КПК: «Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України», це ж у ч.5 ст.55 Конституції (13/г) і що резюмує (15) Конвенція;

     В) Згідно ч.4 ст.9 КПК: «У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договорузастосовуються положення відповідного міжнародного договору України»;

     Відповідно до ч.2 ст.8 КПК: «Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини», те ж у ч.5 ст.9 КПК;

     Відповідно до ч.6 ст.9 КПК: «У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу», оскільки ст.214 та ст.303 КПК не регулює питання порушення Конвенційних прав, застосовні положення ч.1 ст.7 КПК, які повністю узгоджуються з кримінально-процесуальним законодавством, згаданому у всьому (13) пункті;

     Г) Відповідно до ст.8 Конституції: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується»;

     Відповідно до ч.1,2 ст.55 Конституції: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судомКожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» - зазначені гарантії розтлумачені низкою Рішень Конституційного Суду, нехтування ними вважається тяжким злочином (ч.4 ст.382 ККУ);

     Рішення Конституційного суду 25.12.1997р. №9-зп, резолютивна частина: «Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод»;

     «Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене», схожі висновки в багатьох інших Рішеннях Конституційного Суду;      

          14. Відповідно до ст.8 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом» - те ж у ст.2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права;

     Згідно п.1 ст.6 Конвенції: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків…»

     Відповідно до ст.1 Конвенції: «Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції»;

     Відповідно до ст.13 Конвенції: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження»;

     Нижче (15) стислі тлумачення зазначених положень Конвенції з вибіркової практики ЄСПЛ, більш детально практика ЄСПЛ (в контексті меж (4) апеляційної скарги) буде наведена в судовому засіданні;

     Отже ст.13 Конвенції - це передбачена (13) кримінально-процесуальним законодавством і водночас самостійна підстава та порядок звернення до суду за захистом від порушення Конвенційних прав;

          15. Практика ЄСПЛ - прецедентна (ЄСПЛ не вигадує колесо і не міняє висновків, зроблених раніше, а посилається на них знову), тобто виходить з наступних (вибірково) правових презумпцій:

     А) Тлумачення п.1 ст.6 Конвенції: «У демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення»;

     «Стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»;

     Б) Тлумачення ст.1 Конвенції: «Суд повторює, що Конвенція є інструментом для захисту прав людини і що надзвичайно важливо, щоб вона тлумачилася і застосовувалася у спосіб, що робить ці права практичними та дієвими, а не теоретичними та ілюзорними. Це стосується не лише тлумачення матеріальних положень Конвенції, але й процесуальних і це має вплив на обов’язки, які покладаються на держави-відповідачі»; «Було б нерозумним очікувати, що заявник подасть свої скарги до Суду до повного з’ясування свого статусу у зв’язку з цією справою на національному рівні згідно з принципом субсидіарності, відповідно до якого факти у справі повинні розслідувалися, а скарги вирішувалися наскільки це можливо на національному рівні. Це відповідає інтересам заявника та ефективності конвенційної системи, щоб саме національні органи влади, які мають найкращі для цього можливості, виправляли будь-які стверджувані порушення Конвенції»;

     «Відповідно до принципу міжнародної відповідальності держава не може посилатися на своє внутрішнє право з тим, щоб уникнути відповідальності за міжнародним правом. У міжнародних відносинах держава виступає як єдиний суб'єкт і несе відповідальність за діяльність всіх своїх органів»; «Отже, незалежність судових органів не перешкоджає національним судам знаходити порушення гарантованих Конвенцією прав та інших зобов'язань держави за Конвенцією»;

     В) Тлумачення ст.13 Конвенції: «Поняття "ефективний засіб правового захисту" включає в себе також детальне та ефективне розслідування, яке повинне відтворити справжній стан речей, а також покарати осіб, які несуть за це відповідальність, засіб включає в себе також ефективну можливість оскарження процедури провадження розслідування»;

     «Коли особа має обґрунтовану скаргу, що вона є жертвою порушення її прав, передбачених Конвенцією, вона має мати засіб захисту перед національними органами влади, щоб її скарга була розглянута та, в разі необхідності, щоб отримати компенсацію»;

     «Суд вже неодноразово наголошував, що стаття 13 Конвенції гарантує можливість використання на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту прав і свобод за Конвенцією, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку»;    

     «В державі може не існувати єдиного засобу захисту, який повністю відповідає вимогам статті 13, але це може зробити сукупність засобів захисту, передбачених національним правом»; «Необхідно також зазначити, що ефективність будь-якого внутрішнього засобу правового захисту не залежить від вірогідності позитивного вирішення справи, але засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як у практичному, так і в юридичному сенсі, що зокрема означає, що його застосуванню не повинні невиправдано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави- відповідача»; «Крім того, особлива увага має приділятися забезпеченню оперативності вирішення питань, порушених при зверненні до засобу юридичного захисту, оскільки не виключено те, що надмірна тривалість такої процедури може позначитися на адекватності такого засобу»;

          16. Слідчий суддя приховує і те, що Скарга (додаток2) подавалась на підставі Конституції (13/г) та в порядку ст.13 (14) Конвенції, а також відмінних від ст.214 (6) та ст.303 (9) положень КПК, оскільки оскаржувалась бездіяльність слідчого і з приводу ігнорування останнім Скарги про порушення Конвенційного права, що зміст ст.303 і 214 КПК не регулює, на відміну від інших (13/б і в) положень КПК та сукупності кримінально-процесуального (13) законодавства;

     Згідно п.18 ч.1 ст.3 КПК: «слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні» - сукупність юридичних та фактичних доводів апеляційної скарги убачає абсолютно протилежну мету слідчого судді, а саме виключити саму можливість виконання завдань (8) КПК і ККУ, обмеживши невід’ємне право на захист від злочину і низку супутніх процесуальних прав визначених КПК, зокрема передбачених ст.55 і 56 (додаток4) КПК;

     Відповідно до ч.3 ст.26 КПК: «Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом», однак слідчий суддя вирішувала (заочно) питання, що виходять далеко за межі її повноважень, а винесені на розгляд суду питання - приховала, спотворивши (10) дійсні обставини й поняття Право та Правосуддя;

     Згідно ч.1 ст.9 КПК: «Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства»;

     Отже ніщо (13 - 15) не перешкоджало слідчому судді (як і не заважає (18) апеляційному суду) захищати в межах своєї компетенції і вимог пунктів 2, 10 та 13 Скарги (додаток2) Конвенційне право;

          17. Відповідно до ст.370 ККУ: «Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення»;     

     Отже ухвала (додаток1) слідчого судді підлягає скасуванню, оскільки останньою знівельована сама сутність права, водночас апеляційний суд не може вирішити по суті питання Скарги (додаток2), які не розглядались судом 1-ї інстанції, тому справу слід призначити до нового розгляду тим же (3) судом;

          18. Згідно ч.1 ст.404 КПК: «Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги»;

     Нада проти Швейцарії Заява №10593/08, від 12.09.12, пункт 128: «У своїй практиці Суд вже визначив, що термін «потерпілий», у контексті статті 34 Конвенції, означає особу, яку безпосередньо зачепили оскаржувані дії чи бездіяльність, і при цьому можливість існування порушення Конвенції допускається навіть за відсутності шкоди; наявність шкоди має значення лише в контексті статті 41. Отже, рішення, прийняте (або захід, здійснений) на користь заявника, не є у принципі достатнім для того, щоб вважати його статус «потерпілого» втраченим, якщо національні органи прямо або по суті не визнали наявність порушення Конвенції і не забезпечили після цього відповідну сатисфакцію;

     Так, ст.13 (14) Конвенції убачає комплекс (15) заходів, щодо ефективного захисту Конвенційних прав і нею не вимагається, щоб конкретний суд, дослідив всі обставини, прямо констатував наявність чи відсутність таких порушень і до того ж призначив компенсацію завданої шкоди;

     Водночас судами всіх інстанцій (у т.ч. Верховним і Конституційним судами) і у всіх видах (у т.ч. кримінальне) судочинства та у всіх видах судових рішень - все частіше застосовується практика ЄСПЛ і визнання по суті порушення Конвенційних прав зазвичай там, де такі порушення не є предметом чи межами звернень до суду, тобто в такий спосіб суди належно (17) вмотивовують свої рішення;

     Отже ніщо (13 - 15) не заважає апеляційному суду в межах (4) апеляційної скарги перевірити, чи не втручався слідчий суддя в наше право на доступ до суду і на справедливий суд, в розумінні п.1 ст.6 (14) Конвенції, чи не порушує ст.13 (14) Конвенції нехтування слідчим суддею питань порушення Конвенції;

          19. Нагадаю, що фактичні і юридичні аргументи апелянтів не обмежені доводами та матеріалами апеляційної скарги, тобто більш детальний і ясний виклад (у т.ч. практики ЄСПЛ) підстав задоволення апеляційної скарги - наведемо у судовому засіданні, перед початком якого долучимо і вибіркові докази (яких немає в додатках до апеляційної скарги) в обґрунтування вимог прохальної (20) і (21) її частини;     

 

                                                                 ПРОСИМО СУД:

 

          20. Скасувати ухвалу (додаток1) слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою призначити розгляд скарги (додаток2) по суті Шевченківським районним судом м. Львова;

          21. Визнати по суті порушення слідчим суддею п.1 ст.6 (14) Конвенції через відмову в доступі до суду та несправедливість судового провадження, а також порушення ст.13 (14) Конвенції, через нехтування слідчим суддею питання порушення Конвенційного права, яке стояло в Скарзі (додаток2);

 

Додатки: 1) Ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 5.12.17р.;

2) Скарга на бездіяльність слідчого до Шевченківського районного суду м. Львова від 4.12.17р.;

3) Три Протоколи прийняття Заяв про злочин і Скарг про порушення Конвенції від 21.11.17р.;

4) Три Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого, вручені слідчим 21.11.17р.;

 

Iniesta Роман Ярославович                                                                           Складено 18 грудня 2017 року

 

Палас Віктор Григорович                                                                            Складено 18 грудня 2017 року 

Назад

Контакт

Роман Iniesta
м. Львів, вул. Мармулядна, 7

073-215-05-49
067-371-26-22

На всі ноутбуки гарантія від 6 місяців

cтворити безкоштовний сайтWebnode