Апеляційна скарга 17.08.16р. суть: викрадення листа з ЄСПЛ

19.10.2016 14:51

До Львівського апеляційного адміністративного суду                                                                                                   79005, м. Львів, вул. Саксаганського, 13                                                                                               

Апелянт: Iniesta Роман Ярославович

79005, м. Львів, вул. Андрійка Садового, 1

тел. 067-ХХ-ХХ-ХХ; емейл: hierrolviv@yandex.ua

Відповідачі: 1) Прокуратура Львівської області

79005, м. Львів, пр-кт Шевченка 17/19

2) Державна казначейська служба України

01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6 - щодо вимоги (3-5);

3-а особа (не заявляє самостійних вимог): Укрпошта

79000, м. Львів, вул. Словацького, 1

Справа №813/2547/14 (876/5788/15), головуючий суддя: Большакова О.О.

 

                                                                    Апеляційна скарга

(На постанову колегії суддів Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.15р. (додаток4));

 

Зміна апеляційної скарги: 1. Відповідно до ч.1 ст.193 КАС «Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень» - апеляційна скарга подана до суду 20.05.15р. мала в собі позовні вимоги до 4-х відповідачів, двоє з яких (прокуратура м. Львова та прокуратура Галицького району м. Львова) ліквідовані;

     Відповідно до ч.1 ст.203 КАС: «Постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу»;     

     В суді 1-ї інстанції відповідач 1) представляв інтереси ліквідованих прокуратури м. Львова і прокуратури Галицького району м. Львова, тобто там знали абсолютно всі обставини справи і протягом 3-х років (під час судової тяжби і дотепер) могли, але не захотіли усувати порушення моїх Конвенційних прав, натомість покривають свавілля нижче стоячих прокурорів і 3-ї особи Укрпошта, а відтак виключення 2-х відповідачів ніяк не впливає на цілісність обставин справи у їх сукупності чи заявлених до відповідача 1) позовних вимог;

     Таким чином я змінюю апеляційну скаргу шляхом виключення з неї двох відповідачів і заявлені до них позовні вимоги, щоб у суду не було формальних підстав для застосування положень ст.203 КАС, залишаючи ті самі вимоги до відповідачів 1) і 2) й обґрунтовуючи такі цими ж фактичними обставинами;

 

Предмет і межі вимог: 2. Порушення норм матеріального і процесуального права судом 1-ї інстанції, неповне з’ясування обставин (зокрема дослідження доказів), невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та недоведеність обставин, які суд 1-ї інстанції вважає встановленими;

          3. Скасувати оскаржувану (додаток4) постанову суду 1-ї інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити повністю позовні вимоги, а саме:

     3-1. Визнати неправомірними дії та бездіяльність відповідача 1) у цілому, доводи (14);

     3-2. Визнати перешкоджання у підтримці заяви проти України та вільному спілкуванню з ЄСПЛ, а саме: порушення ст.34 Конвенції з прав людини та її основоположних свобод (далі: Конвенція), доводи (15);

     3-3. Визнати порушення права на ефективний засіб правового захисту та дискримінацію цього права, а саме: Порушення ст.13 в поєднанні із ст.14 Конвенції, доводи (16);

     3-4. Визнати дискримінацію законних прав, а саме: порушення ст.1 Протокол 12 Конвенції, доводи (17);

     3-5. Стягнути з відповідача 2) компенсацію моральної шкоди, завданої діями та бездіяльністю (3-1) і через порушення конвенційних прав (3-2 - 3-4), у розмірі тридцять тисяч гривень, доводи (18);

 

Обставини провадження: 4. Так, 25.03.14р. до суду 1-ї інстанції подано адміністративний позов проти органів прокуратури, який головуюча суддя ухвалою від 28.03.14р. залишила без руху через його недоліки, зокрема не бажаючи розглядати по суті вимоги щодо порушення Конвенційних прав;

     Виконуючи вимоги ухвали, 11.04.14р. до суду поданий наново складений позов, зокрема з роз’ясненням, чому підкреслене вище не є недоліком, утім суддя повернула позов, зігнорувавши наново складений;

     23.04.14р. на ухвалу про повернення позовної заяви подана апеляційна скарга, яка ухвалою від 23.10.14р. (справа №876/4744/14) задоволена, справа направлена для продовження розгляду у суд 1-ї інстанції;

     29.10.14р. до суду 1-ї інстанції подана заява про зміну та уточнення позовних вимог шляхом заміни позову новою позовною заявою, яка додавалась (додаток1), крім того я там збільшив розмір позовних вимог;

     Ухвалами від 28.11.14р. головуюча суддя закінчила підготовче провадження, звільнила мене від сплати судового збору і призначила справу до розгляду по суті на 17.12.14р. за позовною заявою (додаток1);

     17.12.14р. заявою в порядку ст.51 КАС (додаток2) я додав нову (3-2) позовну вимогу та долучив відповідача 2), з приводу вимоги (3-5), а справу суддя передала на розгляд по суті колегією суддів;

          5. У 1-ому судовому засіданні я наводив доводи порушення відповідачами ст.13 Конвенції, приводив

зокрема судову практику ЄСПЛ, проте судді перебивши мене несподівано оголосили перерву, через що мені

не вдалось підсумувати навіть цю одну позовну вимогу… після чого жодне з призначених судових засідань не відбулось, через хворобу чи відпустку когось із суддів, а одного разу і за моїм клопотанням;

     15.04.15р., я долучив нові докази (додаток3), колегія суддів заслухала 3-ю особу, що не зміг дати розумні пояснення по суті моїх питань, відповідача 1), що взагалі відмовився відповідати, після чого головуюча стала зачитувати назви документів, після чого запитала, чого я прошу суд у дебатах - на що я пояснив, що не давав згоди на дебати пояснив причини і навів правові підстави, через які судове засідання повинно тривати, утім головуюча (інші судді були декорацією не промовивши і речення) настоювала, що я вже все сказав раніше…;  

     «Дебати» я використовував на власний розсуд, як міг спростував (з посиланнями на докази) фактичними обставинами та низкою юридичних (регулюючих дані правовідносини) аргументів, доводи відповідача 1) і 3-ї особи, після чого звинуватив останніх у підробці документів (ст.358 і ст.366 ККУ) і дачі завідомо неправдивих  пояснень суду (ст.384 ККУ), частково аргументував вимоги (увесь час мене перекрикували і обривали суддя і відповідач 1), отже викручувався як міг перебуваючи у несумісних з правосуддям та реалізацією своїх процесуальних прав умовах, а відтак не зміг навіть позовні вимоги належно мотивувати, наостанок судді (вкотре обірвавши мене) пішли у нарадчу кімнату звідки повернулись через 15-20 хв., зачитавши вступну і резолютивну частину оскаржуваної постанови;

 

Обґрунтування предмету (2) скарги: 6. В описовій частині постанови, суть справи сформульована так: «Позивач вважає протиправними дії органів прокуратури Львівської області при розгляді звернень позивача, пов’язаних з оскарженням дій службових осіб Львівської дирекції «Укрпошта» при врученні йому письмової кореспонденції та розгляду його подальших звернень», що викликає когнітивний дисонанс, тому що:

     а) Насправді суть справи полягає у тому, що відповідач 1) зігнорував мою скаргу (додаток7) на порушення Конвенційного права по факту (мені і тепер невідомо (6/б), чи лист ЄСПЛ взагалі потрапляв у м. Львів… тому я не міг скаржитись на 3-ю особу) трансформував таку у звернення від громадян і скерував на поховання… у міліцію (додаток9), тобто така не розглядалась взагалі, бо жодної відповіді ні звідки я більше не одержував;

     З письмових пояснень 11.02.14р. прокурору (додаток10) дослівно вбачається таке: «Станом на сьогодні розпочато досудове слідство за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ст.163 ККУ» - мене викликав до себе слідчий Личаківського РВ міліції і повідомив, що здійснює розслідування за моєю заявою (додаток7), оскільки викладені там відомості містять ознаки злочину за ст.163 ККУ, крім того до мене телефонували з Галицького РВ й у такому режимі з’ясовували обставини заяви (додаток7) - однак більше мене ніхто не викликав і жодного (бодай відписки) процесуального рішення я нізвідки не отримував;

     Окрім цього всі (крім (3-1) - яка до того ж другорядна) позовні вимоги стосуються порушення моїх прав, гарантованих Конвенцією прокуратурою, Укрпошта не є відповідачем за позовом, а є 3-ю особою;

     б) Насправді не встановлено, яким чином і коли до мене потрапив лист ЄСПЛ, неясно чи цей лист взагалі пересилався Укрпоштою, а якщо так, то чи потрапляв у м. Львів на ЦПЗ №1 і у моє поштове відділення №5, якщо так, то в який місяць і день, де юре (12) я такий взагалі не одержував, що не дозволило мені пояснити протягом пів року (з часу реального отримання листа) ЄСПЛ невчасну відповідь на їхній лист, крім того доказати порушення ст.34 і ст.8 Конвенції (15), головне через це заява проти України визнана неприйнятною - поновити її в реєстрі за цілий рік після того!!! я теж не зміг, бо так і не отримав (навіть до сьогодні) жодного документального підтвердження, того що сталось і описано у цьому (6/б) і вище (6/а) підпунктах - нарешті я вважаю що саме прокуратура у змові з Укрпоштою викрали лист ЄСПЛ;

     в) Щодо правовідносин з Укрпоштою, це спроби самостійно встановити обставини (6/б) надходження листа з ЄСПЛ (додаток8) і (додаток10) а тому не мають жодного відношення до згаданої (6/а) заяви, крім того скаржився я з приводу ненадання інформації і тільки до прокуратури Галицького району, яку просив встановити зазначені (6/б) обставини, зобов’язати Укрпошту надати інформацію (6/б) на запит, встановити і притягнути винних осіб з числа Укрпошти до адмін. відповідальності за ч.1 ст.212-3 КУпАП (10/б) і (14/а);

          7. Ніби «встановлене» судом у 1-й інстанції та «перевірене» доказами:

     а) Стверджується, що відпискою від 30.12.13р. (додаток6) я одержав відповідь на запит (додаток8), який подав того ж дня - то абсурд, бо насправді це відповідь на звернення телефоном від 25.12.13р. на гарячу лінію «Укрпошта», суд примудрився спотворити і її суть: «не надходило поштових відправлень з Польщі», суд переінакшив: не надходило міжнародних відправлень, нагадаю що лист з Франції, крім того у відписці йшлось про грудень, а запитувався кінець жовтня (у м. Київ лист ЄСПЛ потрапив 26 жовтня) перші числа листопада;

     Разом з тим запит (додаток8) Укрпошта взагалі проігнорувала, тому я 15.01.14р. звернувся (додаток10) вперше до прокуратури Галицького р-ну;

     б) «Представник третьої особи подав до суду відзив на адміністративний позов від 13.03.15р., в якому зазначив, що запити позивача були розглянуті, надано повну та обґрунтовану відповідь, а також повідомлено про те, що за порушення строків розгляду інформаційних запитів інженера ВТМП ЦПЗ №1 притягнуто до адміністративної відповідальності - таким чином просить відмовити в задоволенні позову»:

     Під «повна і обґрунтована відповідь» вбачається відписка від 16.01.14р. (додаток6) з дезінформацією замість інформації (6/б) у відповідь на запит (додаток8), через що я вдруге 27.01.14р. (додаток10) звернувся до тої ж прокуратури (і хоч це встановлено судом, однак повністю спотворена (прихована) суть цієї заяви);

     Окрім цього у відписці Укрпошти від 16.01.14р. згадувалось, що у листоноші відібрані пояснення, з яких

вбачається, що всі листи на мою адресу вона вкладає у мою поштову скриньку, яка є справною - а оскільки

таке прямо суперечить дійсності (12), то я крім аргументів долучив докази (додаток3), які це спростовують і

звинуватив (5) 3-ю особу Укрпошту у завідомо неправдивих поясненнях в суді, детальніше: (8);

     в) Так, цитуючи зміст заперечення суд зазначає, що я скаржився до прокуратури «щодо протиправних дій працівників ЦПЗ №1, пов’язаних із неналежним розглядом його інформаційного запиту від 30.12.13р.»;

     Насправді я скаржився (додаток10) до прокуратури на дезінформацію у відписках (додаток6) та на відмову 3-ї особи Укрпошта надати інформацію, доступ до якої не може бути обмежений (13) пояснюючи, що ця інформація потрібна для підтримки в ЄСПЛ заяви проти України й про наслідки, що звідси випливають, тобто там я самостійно (6/в), але безуспішно (14/а) намагався здобути необхідні докази;

     Я ще раз наголошую, що не скаржився до суду на 3-ю особу, тобто наведені обставини та доказова база мали на меті показати явні й очевидні (13) порушення збоку 3-ї особи, на які у прокуратурі не відреагували зовсім (14/а), але і це було другорядним в контексті наведених (6/а) обставин, повністю зігнорованих судом;

     г) «В ході розгляду цих звернень, прокуратурою було надано відповідь про відсутність підстав реагування органів прокуратури» - насправді там відреагували на мою повторну заяву, тобто спочатку викликали для

надання пояснень 11.02.14р. (додаток10), після чого прокурор Галицького р-ну відпискою від 14.02.14р.

(додаток11) встановив порушення Укрпоштою законодавства про інформацію через невчасну, а головне неповну відповідь на запит та зобов’язався діяти у відповідності до ст.20 і 21 ЗУ «Про прокуратуру» (14/а);

     Щодо відповіді прокуратури на всі мої звернення, то відписка (додаток11) була останнім процесуальним документом, який я взагалі одержував від правоохоронних органів у цій справі, йдеться у ній зовсім про інше, аніж «встановив» суд, крім того вище (6) я розділив обставини цієї справи і там же (6/а), а ще у (7/в) зазначив, що по основному її аспекту (на чому ґрунтуються всі вимоги), я не одержував жодних відповідей;

     Справа у тому, що суд приховав наявність відписки (додаток11), бо її зміст (хоч я таку і в очі не бачив, але можу вловити її суть) явно не узгоджується з тою, ніби від 27.02.14р. яку (15.04.15р. - у день постановлення оскаржуваного рішення) долучив відповідач 1), якого я одразу звинуватив у службовому підробленні (ст.366 ККУ), а ще дачі неправдивих свідчень (ст.384 ККУ) у вище (5) згаданих умовах «відправлення правосуддя», в любому випадку згадана відписка не може стосуватись головного (6/а) аспекту справи, адже з наявних (додаток9) доказів достеменно ясно, що заяву (додаток7) органи прокуратури взагалі не розглядали;

     Нарешті зі змісту відписки від 25.03.14р. (додаток6), яка наводиться наступним абзацом - ясно вбачається, що останнє процесуальне рішення у цій справі (за дорученням прокуратури) приймала власне Укрпошта», тобто єдине, що суд 1-ї інстанції дійсно встановив, то причину, яка стала останньою краплею, після чого мені не залишалось нічого іншого, як звертатись до суду з адміністративним позовом;

          8. У судовому засіданні було з’ясовано наступне: коли я долучив докази (додаток3) неможливості помістити лист ЄСПЛ у поштову скриньку, представник 3-ї особи став пояснювати, що поштарка у грудні місяці принесла мені додому і вручила в руки лист ЄСПЛ, що суперечить відпискам (додаток6), бо у грудні на мою адресу не надходило листів з-за кордону, до того ж листоноша ніби кладе все у поштову скриньку, коли звичайний (а це пріоритетний) лист з Франції у мою поштову скриню йде 7 діб, тобто я мав отримати його не пізніше 1 листопада, відтак пояснення 3-ї особи суперечать іншим письмовим поясненням 3-ї особи;

     Окрім цього я заявив, що поштарка (з її слів мені) не бачила лист і не доставляла мені, а тому 3-ї особа дає неправдиві свідчення, до того ж він не зміг пояснити чим підтверджуються його домисли, тобто надати письмові пояснення поштарки, чи докази надходження листа з ЄСПЛ у поштове відділення №5, які не став витребувати і суд (зігнорувавши моє клопотання через заперечення відповідача 1) і 3-ї особи Укрпошта);

     Відповідач 1) став посилатись на те, що я фотографував невстановленим законом апаратом, та заперечував на долученні доказів (додаток3) до матеріалів справи, крім того не зміг представити доказів отримання мною відписки від ніби 27.02.14р., яку долучив у той день (коли заперечення (додаток5) складено 3-ма місяцями раніше) і навіть на моє звинувачення у службовому підробленні - головуюча замість з’ясовувати значущий факт, свавільно перейшла до судових дебатів (5), у такий спосіб припинила (навіть не розпочавши) з’ясування обставин справи, не кажучи про перевірку таких доказами, для постановлення правосудного рішення;

     Отже суд мусив насамперед витребувати згадані (6/б) докази і з’ясувати чи є підтвердження надходження листа ЄСПЛ у моє поштове відділення, а головне того, що я його отримав, бо якщо де юре (12) не отримував, то тоді це порушення ст.8 і ст.34 Конвенції (15), а ще ознаки злочину за ст.163 ККУ і за таких обставин мої доводи у заяві (додаток7) знаходять своє підтвердження, одночасно пояснюючи чому 3-а особа Укрпошта свавільно (14/а) відмовляється задовольняти запит, та чому всі мої (додаток7) і (додаток10) заяви до органів прокуратури залишаються взагалі без процесуального рішення по їх суті, тобто мотивують кожну з вимог;

     Також суд мусив викликати і заслухати листоношу, яка доставляє на мою адресу кореспонденцію, а разом з тим витребувати докази (якщо такі існують - а їх немає у природі, бо це стала практика прокуратури, яку я можу доказати матеріалами інших, у т.ч. кримінальних справ) хоча би стверджуваних відповідачем 1) відправлень на мою адресу процесуальних документів в зв’язку із тим, що 3-а особа і відповідач 1) підробили документи, які надали у суд як докази та давали завідомо неправдиві пояснення у засіданні, приховували тяжкий злочин, або ж я завідомо неправдиво у присутності прокурора і в судовому засіданні повідомив про злочин (ст.383 ККУ), давав неправдиві пояснення, чи хоча би наклеп зводив на відповідача 1) і 3-ю особу;

     Головне без згаданих вище доказів неможливо у принципі встановити обставини справи, необхідні для постановлення правосудного рішення по суті позовних вимог, які колегія суддів у 1-й інстанції (нагадаю) вирішила просто опустити;

 

Завідомо невірне застосування норм матеріального і процесуального права: 9. Вкотре нагадаю, що всі (крім одної (3-1), яка до того ж другорядна, тобто для проформи заявлена) позовні вимоги стосуються визнання судом порушення моїх прав, гарантованих Конвенцією і які відбулись (і тривають дотепер) під час наявного в ЄСПЛ досьє за моєю заявою проти України, тобто під час офіційного листування з ЄСПЛ, однак останнє не згадане взагалі судом 1-ї інстанції разом з вимогами про порушення Конвенційних прав, причому не тільки в мотивувальній і резолютивній частині оскаржуваної постанови (додаток4), а й навіть в описовій, а відтак суд (навіть без урахування вище (5 - 8) наведеного), ніби розглядав якийсь зовсім інший позов;

     Ці (3-2 - 3-4) вимоги мусили розглядатись по суті (а в їх контексті вимога (3-5) сатисфакції), адже жодна з них не була визнана неприйнятною (правилам: ч.4,5 ст.105, ч.1 ст.106 КАС) і не могла бути через ухвалу ВАСУ в іншій дотичній справі, якою інший склад того (окружного адміністративного суду м. Львова) суду ВАСУ зобов’язав вирішити по суті вимоги, які стосуються стверджуваних порушень Конвенційних прав…;

     За таких обставин я не вбачаю потреби спростовувати нісенітниці, приведені на останньому (4-й) аркуші оскаржуваної постанови і які стосуються конкретно ніби неналежної мотивації, а головне відсутності доказів спричиненої мені шкоди, а відтак явної необґрунтованості позовної вимоги (3-5);

     Окрім цього я не вбачаю потреби наводити процесуальні і матеріальні норми права, які повинні були бути, однак не були застосовані судом 1-ї інстанції - …і через те, що суд 1-ї інстанції не виходив за межі правового нігілізму, розглядаючи позовні вимоги у призмі ЗУ «Про звернення громадян» та підзаконних актів ГПУ в контексті того, що підкреслені норми в принципі не можуть регулювати жодну із спірних правовідносин;           

          10. У цьому пункті доводитиму невірне застосування судом 1-ї інстанції  ЗУ «Про звернення громадян» та підзаконних актів ГПУ й інших норм, якими мотивується правомірність дій та бездіяльності відповідача 1) в контексті другорядної (бо інші (3-2 - 3-4) нагадаю судом не розглядались) позовної вимоги (3-1):

     Так (підкресленими нормами і їх положеннями, що зайняли весь 3-й аркуш постанови) суд пояснює, що органи прокуратури не можуть підмінювати функції і компетенцію організацій, мається на увазі 3-а особа Укрпошта, яка (на думку відповідача 1) і суду) вправі розглядати мої (додаток7) і (додаток10) «звернення» та приймати по них процесуальні рішення, коли суд встановив (і я цього не заперечую), що 25.03.14р. за зверненнями (додаток10) була надана відписка, в якій Укрпошта інформувала мене про те, що прийняла процесуальне рішення з приводу неналежного розгляду мого запиту та притягнула себе до відповідальності;

     Окрім цього судом згадане положення ст.12 ЗУ «Про прокуратуру» (чинного на той час) у світлі заборони прокурора переймати на себе функції суду, в контексті чого суд встановив (це я заперечую), що прокурором Галицького р-ну мені було роз’яснено положення ст.23 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якого я вправі оскаржити дії чи бездіяльність розпорядника інформації і до кого саме;

     На підставі наведеного суд дійшов остаточного і дослівно такого: «Враховуючи обставини справи а також відсутність підстав для реагування збоку органів прокуратури, відповідачі вжили всіх заходів, спрямованих на встановлення всіх обставин справи, викладених у запитах позивача» висновку, з яким я не можу погодитись, виходячи з наступного:

     а) Суд сам собі суперечить наведеним змістом ст.12 ЗУ «Про прокуратуру»: «Прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян, крім тих, розгляд яких віднесено до компетенції суду», тому що:

     По-перше: я не міг звернутись з заявою (додаток7) до суду в позовному провадженні, оскільки через наведені (6/б) обставини не знав до кого, в порядку якого судочинства і навіть з якого приводу пред’являти позовні вимоги - і за таких умов уявний (бо чим такий позов мотивувати я теж на той час і не здогадувався) позов не був би прийнятий навіть до розгляду, бо не відповідав би вимогам прийнятності ЦПК чи КАС;

     По-останнє: Справа не у тому, що прокурор Галицького р-ну ніколи не роз’ясняв мені зміст ст.23 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» усно, а тим більше письмово і навіть не у тому, що я сам кому завгодно можу роз’яснити зміст усього законодавства (включаючи міжнародне право), яке регулює в Україні інформаційні правовідносини (про що суду завідомо було відомо), а у тому, що відповідно до ч.1 ст.12 ЦК: «Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд», а відповідно до ч.5 ст.55 Конституції: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань», тобто я звернувся у прокуратуру як до вищого органу, передбаченого навіть конкретно ст.23 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», бо так вважав за потрібне і крапка;

     Отже наведених у цьому підпункті аргументів достатньо, щоб довести, що ст.12 ЗУ «Про прокуратуру» в купі із ст.23 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» не підлягали застосовуванню як матеріальне право, бо жодним чином не мотивують (див. виділене вище жирним шрифтом) остаточний висновок суду та навіть з самих цих норм вбачається, що оскаржити дії розпорядника інформації можна не тільки до суду, таким чином мені невідомо навіщо суд послався на неіснуючий документ, зміст якого і наявність (без зазначення дати) вбачається тільки з заперечення (додаток5) на позов, тобто суд просто переписав цей зміст з заперечення;

     б) Так, відповідно до ст.212-3 КУпАП: «Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або

неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така

інформація підлягає наданню на запит громадянина …відповідно до законів України "Про інформацію" , "Про доступ до публічної інформації"…» - є адміністративним правопорушенням, яке регулюється КУпАП, а не ЗУ «Про звернення громадян», чи тим більше підзаконними актами (методичками), вигаданими ГПУ (а саме: біглим "цезарем" Пшонкою);

     Відповідно до п.11 ч.1 ст.255 КУпАП (чинної): «У справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати: 11) прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (частина третя статті 127-1, статті 172-4 - 172-9, 188-32, 188-35, 212-3»;

     Відповідно до ч.1 ст.24 ЗУ «Про прокуратуру» (у редакції чинній на той час): «У разі виявлення в діянні посадової особи або громадянина ознак адміністративного правопорушення прокурор, його перший заступник, заступник виносить мотивовану постанову про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності», до того ж з відписки (додаток11), наявність якої суд приховав (7/г) ясно вбачалось порушення Укрпоштою законодавства про інформацію і там же (7/г) згадано, як саме зобов’язався діяти прокурор, однак жодної постанови «чомусь?» (бо покривав викрадення листа з ЄСПЛ вищестоящими прокурорами у змові з Укрпоштою) не виносив…, інше право і деталі (14/а);

     Значить я, з огляду на вище (10/а) - там де по-останнє) згадані цивільне і Конституційне права - вправі ще й просити (крім іншого) прокурора у заявах (додаток10) притягнути Укрпошту до адмін. відповідальності, коли прокурор зобов’язаний був це зробити і без окремого прохання, маючи на таке виключні повноваження (на відміну від суду) і передоручити такі міг хіба своєму заступнику з числа працівників прокуратури, а це у свою чергу доводить, що Укрпошта не мала таких повноважень, а відтак діяла далеко за їх межами, але оскільки позовні вимоги їй не пред’являлись, то неправомірні дії вчинені лише прокуратурою, коли висновок суду 1-ї інстанції нікчемний;

     Отже наведеного у цьому (10/б) підпункті достатньо, щоб довести незастосовність ЗУ «Про звернення громадян», а тим більше підзаконних актів ГПУ як матеріальних норм права, бо такі у жодний спосіб не мотивують виділений жирним шрифтом вище (10) остаточний висновок суду, адже вказують на протилежне разом з нікчемною відпискою від 25.03.14р. (додаток6) Укрпошти, які замість мотивації задоволення позовних вимог, суд використав для зворотного;

     За таких (доведення у цьому (10) пункті незастосовності кожної окремої норми і її положення, якими суд мотивував свій остаточний висновок) обставин, я не вважаю за потрібне наводити додаткові аргументи, через які згадані матеріальні норми не підлягали застосуванню у цій справі, а ті що підлягали й так очевидні;

          11. Відповідно до ст.159 КАС: «Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні»;

     Відповідно до ст.202 КАС: «Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи» - у цьому пункті я стисло підсумую підстави для скасування оскаржуваної (додаток4) постанови в контексті її незаконності і явної необґрунтованості:

     а) Так, суд у свавільний (5) спосіб відмовився з’ясовувати обставини, наприклад вище (8) згадані, головне суд не з’ясував, що сталось після скерування (додаток9) моєї заяви про порушення Конвенційного права (додаток7) у два різні РВ міліції, чи була вона ким-небудь розглянута та чи отримував я відповідь по суті її розгляду від кого-небудь - цими (6/а) обставинами обґрунтовані всі позовні вимоги - отже судом 1-ї інстанції «упущені» обставини, без встановлення яких взагалі неможливо було ухвалити судове (а тим більше правосудне) рішення;     

     б) Суд вважає встановленими обставини, які насправді недоведені, тобто всі, ніби встановлені судом обставини і вище (6 - 8) та (10) приведені - спростовуються, або є недоведеними, чи підлягають з’ясуванню;

     в) Всі висновки суду, вище (6), (7) і (10) суперечать дійсним обставинам, а з огляду на викладене (9), суд розглядав якусь зовсім іншу справу, що навіть не зачіпає обставин цієї справи і суті позовних вимог;

     До того ж я так і не одержав (дотепер) відповідей по суті розгляду моїх заяв (додаток7) і (додаток10), а ще запитуваної (6/б) інформації, причому відпискою від 25.03.16р. 3-а особа ясніше нікуди пояснила (14/а), що інформації на запит (додаток8) я не отримаю, коли суд 1-ї інстанції дійшов висновку, що прокурори вжили всіх заходів на встановлення всіх обставин справи, а Укрпошта надала мені повну та обґрунтовану відповідь на мій запит - то якась клініка вже вбачається кримінально-карана (26), а не правосуддя…;

     г) У пунктах (9), (10) і (14) чітко і ясно сформульовано, що жодна із застосованих судом 1-ї інстанції матеріальна норма чи її положення, в принципі не регулює спірні правовідносини, або (як наприклад ЗУ «Про прокуратуру» чи ЗУ «Про доступ до публічної інформації») - регулює, але іншими її положеннями, тобто суд 1-ї інстанції до того ж не спромігся застосувати правильно жодну процесуальну чи матеріальну норму та її відповідні положення, що регулюють предмети спору, бо в такому випадку не зміг би дійти своїх (завідомо неправосудних, тобто кримінально (ст.375ККУ) караних) висновків;

     Отже суд спотворив (з тих що не приховав) майже всі дійсні обставини справи, іншу вагому частину (8) не хотів з’ясовувати у судовому засіданні і для цього створив згадані (5) умови, «встановивши» всі обставини справи з відзиву Укрпошти, а головне з заперечення (додаток5) на позов

відповідача 1), докази (навіть неіснуючі-віртуальні, чи сфальшовані) і їх тлумачення взяті теж звідтам, як і всі

норми матеріального права, якими суд 1-ї інстанції мотивував своє завідомо неправосудне рішення;

     Таким чином оскаржувана постанова (додаток4) є незаконною і явно необґрунтованою в розумінні ст.159 КАС і за таких обставин підлягає скасуванню по кожному окремому (з 4-ох) пункту ст.202 КАС та потребує ухвалення нового, законного і обґрунтованого рішення - по суті заявлених (3-1 - 3-5) позовних вимог;

 

Визнати неправомірними дії та бездіяльність відповідача 1) у цілому, вимога (3-1): 12. Постанова КМУ від 5.03.09р., №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку»: п.29: «Поштові відправлення, поштові перекази до моменту вручення їх одержувачам є власністю відправників»; п.54 «У поштові скриньки опускаються для відправляння за призначенням листи у поштових конвертах розміром до 162 х 229 міліметрів. Прості листи, які за розмірами неможливо опустити в поштову скриньку, а також реєстровані поштові відправлення, подаються для пересилання в об'єкті поштового зв'язку»; абзац 1 п.102 «В об'єкті поштового зв'язку вручаються: прості поштові відправлення, які неможливо вкласти до поштової скриньки»;      Міністерство транспорту та зв’язку України. Наказ від №1149 «Про затвердження нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів»: «3.3. Повідомлення на вхідні поштові відправлення … які підлягають видачі безпосередньо в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку, повинні бути доставлені адресатам (одержувачам) не пізніше наступного робочого дня об'єкта поштового зв'язку» - виходячи з чого Лист мені зобов’язані були вручити у поштовому відділенні №5 після повідомлення про надходження такого - я стверджую, що не вручали і повідомлення з пошти не надходило - тому вбачаю втручання у переписку ЄСПЛ зі мною (порушенням ст.8 Конвенції і тяжкий злочин, бо ч.2 ст.163 ККУ за це передбачено покарання до 7-ми років позбавлення волі), а з огляду на дії ОЗУ прокуратура відбулась ще і крадіжка листа ЄСПЛ останніми у змові з Укрпоштою;

          13. Відповідно до ч.3 ст.32 Конституції: «Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею»;

     Відповідно до п.2 ч.1, п.1 ч.3 ст.10 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»: «Кожна особа має право: доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; Розпорядники інформації, які володіють

інформацією про особу, зобов'язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона

стосується», ще: п.6 ст.14: «Розпорядники інформації зобов'язані: надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації»;

     ч.4 ст.13: «Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом»;

     Відповідно до п.4,5,6 ч.4 ст.21 ЗУ «Про інформацію»: «До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: про факти порушення прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, … їх посадових та службових осіб; інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України» ще: ч.2 ст.29: «Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка …забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, …та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо»;

     п.2 перехідні положення: «До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону»;

     Відповідно до п.1 ст.10 Конвенції: «Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу …одержувати і передавати інформацію …і незалежно від кордонів»;

     З огляду на обставини цієї справи до інформаційних правовідносин застосовна і ст.34 Конвенції (15), коли наведені у цьому пункті норми і їх положення відносять запитувану (додаток8) інформацію до суспільно важливої, а тому виключають обмеження доступу до неї в принципі;

          14. Згідно ст.12 ЗУ «Про звернення громадян» його дія не поширюється на інформаційні правовідносини з самостійним (13) врегулюванням й ті, що регулюються іншими кодексами (зокрема КПК), а також КУпАП (ст.2) і головне на ті, що регулюються Конвенцією (16/а,б) та ще й за обставин (6/б) цієї справи - однак така практика організованого злочинного угрупування (далі: ОЗУ) у складі органів прокуратури м. Львова, власне і відповідача 1) - є повсякчасною (в незалежності від обставин)…, детальніше (25), виходячи з чого:

     а) Відповідно до ч.3 ст.21 ЗУ «Про прокуратуру»: «Для здійснення перевірки прокурор приймає постанову, в якій зазначає підстави, що свідчать про можливі порушення законності, та обґрунтовує необхідність вчинення дій, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої статті 20 цього Закону»;

     Відповідно до п.4,5 ч.1 ст.20 цього ЗУ: «При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право: мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або  інформацію з обмеженим доступом. Письмово вимагати подання в прокуратуру у визначений ним розумний строк зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі …для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою»; «отримувати від посадових та службових осіб і громадян усні або письмові пояснення, в тому числі шляхом виклику відповідної особи до органу прокуратури»;

     Відповідно до п.4 ч.1 ст.6 цього ЗУ: «Органи прокуратури України: вживають заходів до усунення

порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і  притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення» - беручи до уваги вище (10/б) приведений обов’язок через виключні повноваження на складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст.212-3 КУпАП і зміст відписки (додаток11), суть якої зводиться до обов’язку діяти у

відповідності до цитованих положень, хочу акцентувати увагу суду на наступному:

     У прокуратурі визнали, що могли, але не зобов’язали 3-ю особу Укрпошта надати запитувану (додаток8) інформацію (6/б), яка до того ж могла бути, але не була витребувана прокуратурою;

     Разом з цим у прокуратурі не складали жодної постанови, попри обов’язок як для проведення перевірки так і для притягнення унаслідок встановлених порушень до адмін. відповідальності (10/б) 3-ю особу Укрпошту;

     Справа у тому, що у заяві від 27.01.14р., а потім у своїх письмових поясненнях 11.02.14р. прокурору Лиховид Е.Г. (додаток10), я просив дослівно про таке: «1) Встановити дату та час надходження указаного листа з ЄСПЛ на пошта ЦПЗ№1 до 20.02.14р.; 2) Зобов’язати начальника пошта ЦПЗ№1 надати вичерпну повну та точну відповідь по предметам запиту до 20.02.14р.; 3) Крім начальника пошта ЦПЗ№1 встановити особи правопорушників, з’ясувати всі обставини і умови правопорушення, скласти відповідний протокол за ч.1 ст.212-3 КпАП, направити справу до суду, крапка», однак зобов’язання по відписці (додаток11) прокурор вирішив перекласти на Укрпошту, в результаті чого я одержав відписку від 25.03.14р. (додаток6) про таке:

     По-перше: за дорученням прокуратури Укрпошта розглянула всі мої «звернення» (додаток10) і дійшла висновків (які зауважую спростовують висновки (додаток11) прокурора) про те, що подавав я не запит, а звернення, яке розглядається згідно ЗУ «Про звернення громадян», крім того інформує мене про те, що являється розпорядником інформації виключно щодо умов постачання товарів і послуг та цін на них;

     По-друге: За ненадання мені вчасної відповіді про те, що запитувана мною інформація не є публічною, до відповідальності (не уточнено якої) притягнуто провідного інженера Укрпошти;

     По-останнє: з тлумачення ст.32 Основного закону Укрпоштою виходить, що Конституція захищає мене від одержання інформації про себе у розпорядника Укрпошти, який нею володіє;

     Справа не у тому, що приватна організація перебрала на себе функції прокуратури (з її ж дозволу) і навіть суду (у т.ч. Конституційного) та навіть не у тому, що саме Укрпошта «навирішувала» (бо то є нікчемне) - а у тому, що подібну вакханалію у відповідача 1) (а головне колегія суддів у 1-й інстанції) не просто сприймають, а й вважають належними доказами і підставою відмови в задоволенні позовних вимог;

     Отже враховуючи наведені у цьому пункті матеріальні норми й інформаційного (13) законодавства - дії та бездіяльність органів прокуратури по розгляду моїх заяв (додаток10) явно неправомірні і полягають такі крім не притягнення винних до відповідальності і незабезпечення одержання мною інформації, потрібної для надання ЄСПЛ - ще у тому, що створена ефективна перешкода, яка повністю виключає можливість отримання мною запитуваної (6/б) інформації через те, що така проливає світло на приведені (12) фактичні обставини;

     б) Відповідно до ч.1 ст.214 КПК: «Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування»;

     Я заявив (додаток7) до відповідача 1) про порушення моїх прав, гарантованих ст.31 Конституції та ст.8 Конвенції, але не заявив прямо про злочин (тоді мені не було відомо (6/а) про кримінальну відповідальність за втручання у переписку), вважаю що у такий спосіб повідомив компетентну (а головне юридично грамотну) особу про скоєння тяжкого злочину, у всякому разі заява (додаток7) є тим джерелом, з якого у відповідача 1) самостійно мусили виявити обставини, що можуть свідчити про скоєння кримінального правопорушення;

     Натомість заяву (додаток7) там трансформували у звернення та скерували в порядку ЗУ «Про звернення громадян» до нижчестоящої прокуратури м. Львова і ГУМВСУ у Львівській області (додаток9), а з огляду на обставини (6/а) справи (включаючи і нові станом на сьогодні) відправили таку на остаточне поховання;

     Отже такі дії відповідача 1) (і подальша бездіяльність до сьогодні) явно неправомірні, причому навіть підзаконні акти ГПУ (відповідне наведене в оскарженій постанові) і ЗУ «Про звернення громадян» (14) за таких умов не застосовні в принципі, а я нагадаю, що така практика ОЗУ прокуратура є сталою (25);

     в) Вкотре наголошую, що по суті заяви (додаток7) не отримував письмової відповіді у контексті вище (6/а) згаданих обставин, так само не отримав я відповіді і по суті заяв (додаток10), коли вище (14/а) згадану відписку Укрпошти від 25.03.14р. (додаток6) вважаю нікчемною, тобто така не може у принципі являти собою процесуальне рішення по суті розгляду моїх (додаток10) заяв;

     г) Так, у відповідача 1) безпосередньо, або за його дорученням невідкладно (протягом максимум 7-ми діб) могли (і мусили) встановити наведені (6/б) обставини, позаяк загальновизнаним є факт, що у законний (12) спосіб мені цей лист не вручався, а це потребувало відібрання пояснень листоноші та інших логічних слідчих дій для встановлення дійсних обставин справи і для того, щоб я зміг надати письмові пояснення ЄСПЛ з приводу невчасної відповіді на їх лист і довести порушення ст.34 (15) і ст.8 Конвенції;

     Натомість у відповідача 1) вже 3-й рік ходять у судові засідання, покриваючи одні (ч.2 ст.163 ККУ) та скоюючи інші (ст.366 і ст.384 ККУ) злочини шляхом підроблення процесуальних документів, які подають як докази у підтримку своїх заперечень на позов, одночасно даючи завідомо неправдиві письмові і усні

пояснення у судових засіданнях (8), а крім того унеможливлюють одержання мною необхідних доказів у самостійний спосіб (14/а) - коли в любий момент (за бажання) можуть: припинити триваюче свавілля, а ще ініціювати (або самостійно провести) розслідування злочинів і заявлених порушень Конвенції та притягнути винних до встановленої законом відповідальності, або мене за наклеп чи за ст.383 ККУ;

     Окрім цього я переконаний у тому, що саме за вказівкою (прямою чи через прокуратуру Галицького р-ну) відповідача 1) 3-а особа Укрпошта (через 3 місяці годування дезінформацією) відмовила 25.03.14р. (14/а) остаточно в наданні мені запитуваної (6/б) інформації, а прокуратура Галицького району після відписки (додаток11) вирішила відсторонитись від цієї справи по англійськи (не повідомивши мене про це письмово);

     Разом з тим я переконаний, що за вказівкою прямою (чи через нижчестоящих прокурорів) відповідача 1) заяву (додаток7) поховали в архівах Галицького і Личаківського РВ, нез’ясованим залишилась лише те, чи були Личаківським РВ міліції внесені відомості про злочин за ст.163 ККУ до ЄРДР, чи проводилось з цього приводу досудове розслідування і чи виносилась постанова про закриття кримінального провадження (6/а) - на два свої запити до Личаківського ВП я взагалі не отримав жодної відповіді, а Галицький ВП повідомив що унаслідок подій 2013 року всі документи знищені вандалами, які захопили тоді ще Галицький РВ міліції;

     Отже відповідач 1) (який до того ж є вищестоящою прокуратурою з відповідними повноваженнями) крім того що самостійно відповідає за всіма позовними вимогами, є відповідачем і за дії та бездіяльність всіх органів прокуратури, які були раніше відповідачами у справі, а тепер ліквідовані, а щодо міліції (поліції), то я туди не звертався і крапка;

 

Визнати перешкоджання у підтримці заяви проти України в ЄСПЛ, а саме: порушення ст.34 Конвенції (3-2): 15. Відповідно до ст.34 Конвенції: «Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або Протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права»;

     Стисле тлумачення ЄСПЛ: «Стаття 34 Конвенції, спрямована на захист особи від свавілля державних органів та їх посадових осіб. Відповідно до цієї статті держави-учасниці, окрім обов’язку не перешкоджати у здійсненні права, зобов’язані сприяти правильному та ефективному розгляду справ Судом, наприклад, надавати заявникам копії документів, необхідних для належного розгляду їх звернень, зокрема у тих випадках, коли сам заявник не може отримати ці документи»;      

     «Він також зазначає, що стаття 34 Конвенції покладає на Договірну державу обов'язок не перешкоджати здійсненню права на подання індивідуальної заяви. Зокрема, це положення вимагає забезпечення заявникам, реальним або потенційним, можливості вільно спілкуватися з Судом, не зазнаючи тиску в будь-якій формі з боку органів влади; Суд повторює, що скарга за статтею 34 Конвенції має процесуальний характер та не порушує жодних питань щодо прийнятності за Конвенцією»;

     «ст.34 Конвенції, вимагає від Держав-учасниць утримуватися не лише від здійснення тиску на заявників, але й від будь-яких дій чи помилок, які б шляхом протидії чи усунення предмету спору, викладеного в заяві, позбавили б її сенсу або ж іншим чином завадили б Суду розглянути її за звичайною процедурою»;

     Приклад: CASE OF COTLET v. ROMANIA - (Заява №38565/97) 03/06/2003: «Покликаючись на ст. 8 Конвенції, заявник стверджував, що мало місце невиправдане втручання у таємницю кореспонденції з Комісією та Судом з боку працівників в’язниці. Воно виявилось, зокрема, у затримках пересилання листів до згаданих конвенційних установ…»; «Суд зазначив, що у проміжку між листопадом 1995 року й жовтнем 1997 року час, що минув від дати вручення заявником працівникам адміністрації листів для їх відправлення до дати надходження цих листів до Суду, становив 1 місяць і 10 днів у першому випадку та 2 місяці й 6 днів - у другому. Такі затримки були втручанням у право заявника на повагу до таємниці кореспонденції» - тобто сама затримка надходження листа кваліфікується ЄСПЛ і як порушення крім ст.34 ще й ст.8 Конвенції;

     У заявах (додаток7) і (додаток10) роз’яснено про визнання ЄСПЛ заяви неприйнятною у разі невчасної відповіді на їх лист і відсутності аргументів цього, крім того відповідач 1) був фігурантом цієї заяви, а тому зацікавленою особою у визнанні такої ЄСПЛ неприйнятною, коли вище (14) наведені дії та бездіяльність створили замкнене коло унеможливлення здобуття мною будь-яких доказів (6/б) чи навіть процесуальних документів по суті розгляду моїх заяв (додаток7) і (додаток10);

     Я не зміг пояснити ЄСПЛ невчасну відповідь на лист, втручання у переписку чи перешкоди у підтримці заяви, крім того мій позов залишався без руху і був повернутий (4), за цих обставин в ЄСПЛ могли дійти висновків, що я умисно: не надсилав відповіді на свої скарги (яких в дійсності не отримував) та подавав до судів неприйнятні позови (і це не так), які повертали, намагаючись так привернути увагу ЄСПЛ до досьє;

     Отже сукупність дій та бездіяльності відповідача 1) - призвела до унеможливлення отримання мною доказів на підтримку заяви проти України в ЄСПЛ, таким чином створивши для мене непереборну перешкоду у вільному спілкуванні з ЄСПЛ, а ще доказів за скаргою на порушення ст.8 Конвенції, яку я дотепер не можу подати - у такий спосіб порушивши право реального і потенційного заявника, гарантоване ст.34 Конвенції;

    

Визнати порушення відповідачем 1) права на ефективний засіб правового захисту та дискримінацію цього права, а саме: Порушення ст.13 в поєднанні із ст.14 Конвенції (3-3): 16. Відповідно до ст.13 Конвенції: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний

засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які

здійснювали свої офіційні повноваження»;

     а) Стисле тлумачення ст.1 Конвенції: «Відповідно до принципу міжнародної відповідальності держава не може посилатися на своє внутрішнє право з тим, щоб уникнути відповідальності за міжнародним правом. У міжнародних відносинах держава виступає як єдиний суб'єкт і несе відповідальність за діяльність всіх своїх органів»; «Суд повторює, що Конвенція є інструментом для захисту прав людини і що надзвичайно важливо, щоб вона тлумачилася і застосовувалася у спосіб, що робить ці права практичними та дієвими, а не теоретичними та ілюзорними. Це стосується не лише тлумачення матеріальних положень Конвенції, але й процесуальних і це має вплив на обов’язки, які покладаються на держави-відповідачі»;

     «Було б нерозумним очікувати, що заявник подасть свої скарги до Суду до повного з’ясування свого статусу у зв’язку з цією справою на національному рівні згідно з принципом субсидіарності, відповідно до якого факти у справі повинні розслідувалися, а скарги вирішувалися наскільки це можливо на національному

рівні. Це відповідає інтересам заявника та ефективності конвенційної системи, щоб саме національні органи

влади, які мають найкращі для цього можливості, виправляли будь-які стверджувані порушення Конвенції»;  

     б) Стисле тлумачення ст.13 Конвенції: «Коли особа має обґрунтовану скаргу, що вона є жертвою порушення її прав, передбачених Конвенцією, вона має мати засіб захисту перед національними органами влади, щоб її скарга була розглянута та, в разі необхідності, щоб отримати компенсацію»;

     «Органом влади відповідно до статті 13 може не бути судовий орган влади, але, якщо це не судовий орган, повноваження та гарантії його мають бути відповідно переконливими, щоб бути визнаними ефективними»; «В державі може не існувати єдиного засобу захисту, який повністю відповідає вимогам статті 13, але це може зробити сукупність засобів захисту, передбачених національним правом»;

     «Необхідно також зазначити, що ефективність будь-якого внутрішнього засобу правового захисту не залежить від вірогідності позитивного вирішення справи, але засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як у практичному, так і в юридичному сенсі, що зокрема означає, що

його застосуванню не повинні невиправдано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-

відповідача»; «Поняття "ефективний засіб правового захисту" включає в себе  також детальне та ефективне розслідування, яке повинне відтворити справжній стан речей, а також покарати осіб, які несуть за це відповідальність; засіб включає в себе також ефективну можливість оскарження процедури провадження розслідування»; «Крім того, особлива увага має приділятися забезпеченню оперативності вирішення питань, порушених при зверненні до засобу юридичного захисту, оскільки не виключено те, що надмірна тривалість такої процедури може позначитися на адекватності такого засобу»;

     в) Відповідно до ст.14 Конвенції: «Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - …соціального походження, майнового стану, …або за іншою ознакою» її стисле тлумачення: CASE OF KIYUTIN v. RUSSIA (Заява № 2700/10) Рішення від 10/03/2011: 54. «Стосовно захисту від дискримінації Суд нагадує, що ст. 14 Конвенції лише доповнює інші матеріальні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не застосовується самостійно, оскільки діє у зв’язку зі «здійсненням прав та свобод», які охороняються цими положеннями. Застосування ст.14 Конвенції не передбачає необхідність порушення одного з матеріальних прав, які захищаються Конвенцією. Необхідним та суттєвим є те, аби факти справи підпадали під дію однієї чи декількох статей Конвенції та протоколів до неї»; 59. «У своїй практиці Суд встановив, що дискримінація означає відмінне поводження без об’єктивного та розумного обґрунтування з особами, які знаходяться в аналогічному або відносно подібному становищі»;

     г) Ознака дискримінації : соціальний статус - ярлик звичайного громадянина, який не обтяжений владними повноваженнями, немає там родичів, додатковою ознакою дискримінації є матеріальний стан, якщо такий не набагато вищий, як середньо-статистичний, а тому я є повсякчасним об’єктом дискримінації за цією ознакою, бо у відповідача 1) вважають мене безродним і безправним бидлом, не здатним захиститись від їх свавілля;

     Уможливленням дискримінації є абсолютна вседозволеність через вмотивоване відчуття безкарності відповідача 1), що ставить себе над законом, бо сам його і уособлює, через наскрізь корумповану систему та кругову поруку в органах прокуратури, а особливо у м. Львові (25);

     д) Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про прокуратуру» (чинного тоді): «Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів»; та п.2 ч.1 ст.4: «Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина», плюс вище (14/а) і (14/б), (10/б) і (13) приведені норми матеріального права;

     Відповідно до п.1,3,5 ст.121 Конституції (чинної тепер): «Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами»;

     Зазначені положення у контексті офіційного тлумачення ЄСПЛ ст.1 (16/а), а головне ст.13 Конвенції (16/б) - вказують на те, що відповідач 1) є тим несудовим органом влади, повноваження і гарантії якого достатньо ефективні, щоб відповідати в національному суді за вимогою про порушення ст.13 Конвенції;     

     Разом з тим відповідач 1) взагалі не визнає Конвенцію як ЗУ, тобто вважає, що така принаймі на території Львівської області не діє, а відтак у мене немає прав, передбачених Конвенцією, з ним погодився і суд 1-ї інстанції, зігнорувавши (9) всі вимоги, що стосуються порушення Конвенційних прав;

     Окрім цього ОЗУ прокуратура повсякчасно ігнорує (ніби про це і не йдеться) скарги на порушення Конвенційних прав, а буває, що і ухвалу слідчого судді, якою суд зобов’язує внести до ЄРДР як заяву про злочин так і скаргу на порушення Конвенційних прав - письмово!!! відмовляється виконувати (25);

     Отже відповідач 1) порушив ст.13 у поєднанні із ст.14 Конвенції, оскільки дискримінував (16/в) за звичкою моє право, гарантоване ст.13 Конвенції (16/б), за вище (16/г) зазначеними ознаками, шляхом повного ігнорування заяви (додаток7) про порушення Конвенційного права, до того ж трансформувавши таку у звернення від громадян (додаток9), унаслідок чого я навіть відповіді (6/а) по суті її розгляду не отримав;

 

Визнати порушення ст.1 Протоколу 12 Конвенції (3-4): 17. Відповідно до ст.1 Протокол 12 Конвенції: «Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою  ознакою, наприклад за ознакою соціального походження, …або за іншою ознакою; Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1» - Стисле тлумачення ЄСПЛ: «1. Протокол № 12 забороняє дискримінацію у «здійсненні будь-якого передбаченого законом права», а отже, має більш широку сферу застосування, ніж стаття 14, яка поширюється тільки на права, зазначені в Конвенції»:

     «i) у здійсненні будь-якого права, що спеціально гарантовано особі на підставі положень національного законодавства;  ii) у здійсненні будь-якого права, що може бути виведене з чіткого обов’язку державного органу на підставі положень національного законодавства, тобто коли на державний орган на підставі положень національного законодавства покладений обов’язок діяти певним чином»;

     «iv) що відбувається у формі будь-якої іншої дії чи бездіяльності з боку державного органу - хоча Протокол гарантує захист від дискримінації насамперед з боку держави, він розповсюджується і на відносини між приватними особами, які зазвичай підлягають державному регулюванню»; «Протокол № 12 до Конвенції передбачає самостійне право на свободу від дискримінації. Воно охоплює будь-які права, що були створені відповідно до національного права чи практики або випливають з них»;

     Відповідачем 1) дискриміновані за тими самими (16/г) ознаками ряд моїх прав, гарантованих законом:

     а) Основоположне право на захист від злочину ст.2 КПК - через свавільну відмову виконувати свій прямий обов’язок за ст.214 КПК після одержання заяви (додаток7) (14/б) (а не забаганку - у мене більше 20 ухвал слідчих суддів, якими прокуратуру зобов’язують внести відомості в ЄРДР, три з них в одній справі (25) додаються), яка трансформована (додаток9) у звернення і відправлена на поховання у РВ міліції (6/а);

     Окрім цього через бездіяльність відповідача 1), адже з матеріалів справи вбачались вище (14/а) згадані обставини, тобто відписка від 26.03.14р. (додаток6), якою Укрпошта дискримінувала моє право на доступ до інформації про себе, коли це кримінально-каране діяння, про яке відповідачу 1) завідомо і в деталях було відомо, однак замість внести чи ініціювати внесення до ЄРДР відомостей про явні ознаки злочину за ст.161 ККУ, відповідач 1) став співучасником цього епізоду дискримінації - це саме вказує і на відмінне поводження, коли відповідач покриває злочин Укрпошти замість захищати мене від цього злочину

     б) Право отримати рішення по суті своїх скарг і в разі необхідності оскаржити таке - через відсутність будь-яких процесуальних рішень по суті моїх скарг (додаток7) і (додаток10), таке право випливає з ряду положень ЗУ «Про прокуратуру» (чинного на той час), зі ст.40 Конституції, у якій записано таке: «Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк» і навіть із ЗУ «Про звернення громадян», перелічені у ст.18: «Права громадянина при розгляді заяви чи скарги: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги…», тобто це право дискриміноване, як до цього не підійти;

     в) Право на доступ до суспільно-важливої інформації про себе, гарантоване вище (13) наведеними нормами законів, Конституції (ч.3 ст.32) і Конвенції (п.1 ст.10) - через заперечення в суді (у т.ч. у цьому суді 4.08.16р. перед колегією суддів, що розглядає цю скаргу) на всі мої клопотання про витребування судом доказів, виклику свідка і у спосіб свавільної бездіяльності та відвертому покриванні 3-ї особи Укрпошта у т.ч. письмово і в суді, в контексті явної і прямої дискримінації цього права збоку 3-ї особи Укрпошта (14/а) - цим дискриміновано і право захищати себе в незаборонений законом спосіб, гарантоване ч.5 ст.55 Конституції;

     г) Право на ефективний захист від порушення Конвенційних прав, гарантоване ст.13 Конвенції (16), яка згідно ч.1 ст.9 Конституції є законом України (а згідно любого кодексу, у т.ч. КАСУ - з вищою юридичною

силою за всі інші закони) у там же (16/д) зазначений спосіб - з одночасною дискримінацію права взагалі на прокурорський захист, гарантоване наприклад п.2 ч.1 ст.4 і п.4 ч.1 ст.6 ЗУ «Про прокуратуру» (чинного на той час), а ще п.5 ст.121 Конституції - вище (14/а) і (16/д) наведений зміст цих положень законодавства;

 

Матеріальна компенсація завданої шкоди (2-5): 18. Відповідно до ст.41 Конвенції: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію» та її стисле тлумачення: «Що стосується грошового відшкодування моральної шкоди, то Суд може присудити її здійснюючи оцінку на засадах справедливості, оскільки її точний розрахунок в принципі неможливий»;

     З практики ЄСПЛ: CASE OF LOBAS v. UKRAINE (Досьє: № 21380/04) Рішення: 07.11.2013: «90. Суд, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, присуджує заявнику 3000 євро відшкодування моральної шкоди» - решту скарг визнані ЄСПЛ неприйнятними, констатація лише порушення ст.34 Конвенції (15);

     Ця справа різниться тим, що моя заява визнана ЄСПЛ неприйнятною (додаток12) не дійшовши розгляду по суті у т.ч. за обставин (15), тобто унаслідок дій та бездіяльності відповідача 1), крім того згаданий заявник був ув’язнений і тоді в Україні не працювало ефективне (13) законодавство доступу до інформації, яке було приведено у відповідність з загально визнаними нормами у цивілізованому суспільстві лише після низки рішень ЄСПЛ у справах проти України - на виконання зобов’язань за ст.46 Конвенції та зобов’язань  Резолюції ПАРЄ (№ 1466 від 5.10.2005р. "Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною");

     Окрім цього тоді не працювали інші закони, зокрема не було ст.214 КПК (14/б) й інших інструментів належного прокурорського реагування, наприклад вище (16/д) згаданих, що поглиблює свавілля відповідачів по відношенню до мене за відсутності правової, чи навіть людської мотивації такого поводження;

     Разом з тим судова тяжба у цій справі тягнеться понад 3,5 року, порушення моїх Конвенційних прав триває коли у відповідача 1) могли в любий момент припинити відверте знущання наді мною, однак і станом на сьогодні не мають наміру цього робити… і у такий спосіб поглиблюють відчуття відчаю і повної безвиході, даючи зрозуміти, що у мене немає жодних прав і основоположних свобод, що я є скотиною, а не людиною;

     Отже, у світлі наведеного вважаю тридцять тисяч гривень мінімально допустимою компенсацією на цій стадії провадження, щоб перестати вважати себе жертвою в розумінні ст.34 Конвенції;

 

Інше: 19. Відповідно до ч.6 ст.9 КАС: «Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору»; Відповідно до ч.2 ст.8 КАС: «Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини» - не вважаючи себе обмеженим доводами апеляційної скарги, аргументувати її межі (2 - 3-5) маю намір у судовому засіданні, зокрема наводити практику ЄСПЛ (як юридичні доводи) у схожих за суттю справах з тих самих (3-2 - 3-5) питань;

 

Клопотання: 20. Виклик свідка у судове засідання: Гуменюк Н.К., листоноша відділення поштового зв’язку №5 (79005, м. Львів, вул. Мартовича, 2), що обслуговує мій будинок - для дачі пояснень з приводу листа ЄСПЛ, способу доставляння мені звичайної поштової кореспонденції, дачі письмових пояснень посадовим особам Укрпошти й інших обставин, які їй відомі у цій справі, а також для можливості опитати свідка судом і сторонами у справі – пояснення свідка допоможуть встановити ряд значних (8) прогалин в обставинах справи, а також спростувати твердження відповідача 1) - щодо одержання мною відписок (14/в), розібратись в змісті письмових і усних пояснень 3-ї особи Укрпошта (які щоразу інші), спростувати частину вагомих обставин, які нібито встановлені судом - без виклику цього свідка неможливо встановити частину вагомих обставин, які завадять ухваленню правосудного рішення (навіть як таким апеляційна скарга буде повністю задоволена))));      

          21. Витребування доказів: Вище (6/б) згадана інформація для з’ясування наведених (12) обставин, а саме: точні дати: надходження листа ЄСПЛ з м. Київ у м. Львів на ЦПЗ №1 та у моє поштове відділення №5, дата та спосіб вручення/доставляння конкретно мені листа ЄСПЛ - усі супутні документальні підтвердження витребуваної інформації - ці докази обґрунтовують кожну позовну вимогу, детальніше про їх значення для справи у пунктах (8) і (12), крім того їх одержання судом (а значить і мною) одночасно припинить триваючі порушення деяких моїх Конвенційних прав, зокрема частково (17/в) дискримінацію і більше того, я зможу поскаржитись до суду на порушення ст.8 Конвенції й одночасно заявити про злочин за ст.163 ККУ - розпорядником інформації є 3-а особа Укрпошта, коли я таку в самостійний спосіб отримати не можу (14/а);

          22. Витребування доказів: Документальне підтвердження відправлення на мою адресу та отримання мною відписки: з прокуратури Галицького р-ну від 27.02.14р., яка є у матеріалах справи (але мені невідомий її зміст), долучена відповідачем 1) 15.04.15р., до цього на неї у запереченні (додаток5) посилався відповідач 1), її застосував як мотивацію (7/г) свого рішення суд 1-ї інстанції, я ж вважаю що така сфальсифікована (8), коли без згаданих підтверджень цей доказ неналежний і недопустимий, відтак обґрунтовує позовні вимоги, а ще є предметом службового підроблення, тобто не я, а відповідач 1) зацікавлений в наданні суду цих доказів;

          23. Витребування доказів: Документальне підтвердження відправлення на мою адресу та отримання

мною відписки з самою відпискою з будь-якої прокуратури - такого документу немає в матеріалах справи (а я вважаю, що і в природі її не існує), але на неї (без зазначення дати) посилається суд, мотивуючи своє рішення, як і відповідач 1) у запереченні (додаток5), як на рішення по суті заяви (додаток7) - моя думка вище (6/а) вже сформульована і цей доказ має ідентичне попередньому (22) фактичне і юридичне значення;

          24. Витребування доказів: Всю наявну документацію за результатами розгляду заяви (додаток7) у Личаківського і Галицького ВП ГУ НП (бувші РВ міліції), вище (6/а) і у поясненні від 11.02.14р. (додаток10) стверджувалось, що Личаківським РВ міліції ніби вносились відомості заяви (додаток7) в ЄРДР, крім того з відписок (додаток9) вбачається, що заява (додаток7) була передана у Галицький РВ міліції прокуратурою цього району, коли в Личаківський РВ міліції ця заява потрапила з ГУ МВС у Львівській області, куди така скеровувалась відповідачем 1) - без цих відомостей неможливо з’ясувати ключову обставину (6/а) справи, якою я мотивую всі позовні вимоги і яку свавільно (5) не дослідив суд 1-ї інстанції;

          25. Долучення доказів: Відповідно до ч.4 ст.187 КАС: «Якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані» - це нововиявлені обставини, які не могли бути предметом розгляду у суді 1-ї інстанції, які пояснюють наступне: ОЗУ прокуратура не тільки дискримінує повсякчасно основоположні права і свободи людини, гарантовані законом: такі як наприклад захист від злочину та потерпілого у кримінальному провадженні…, покриває злочини, а й навіть рішення суду відмовляється виконувати (що саме по собі ст.382 ККУ є злочином), тобто вважає, що стоїть над законом з усіма витікаючими звідси можливими наслідками;

     Якби у заяві (додаток7) я і заявив про злочин, така все одно б була відповідачем 1) трансформована у звернення, та відправлена на поховання у нижчестоящу прокуратуру, а з неї ще далі, наскільки це можливо, причому завідомо знаючи про те, що бездіяльність буде оскаржена, а слідчий суддя у всіх випадках зобов’яже внести відомості про злочин в ЄРДР - за таких обставин ОЗУ прокуратура в любий спосіб саботує досудове розслідування, тисне на слідчих, які бояться вчиняти будь-які процесуальні дії… тобто намагається розвалити справу, або просто відмовляється виконувати ухвалу суду, як у прикладі (додаток15);

     Якщо ж заява про злочин нижчестоящих прокурорів, то трансформуючи таку у звернення скеровує на розгляд тим же прокурорам (додаток16);

     Тим більше ОЗУ прокуратура не зважає на скарги про порушення Конвенційних прав (які містяться у заявах про злочин), попросту їх ігноруючи, тому що далеко не кожен слідчий суддя зобов’яже внести відомості скарги на порушення Конвенції в ЄРДР, як у прикладі (додаток15);

     Таким чином (детальніше у судовому засіданні) ОЗУ прокуратура веде себе у кримінальних справах, тобто в адміністративному судочинстві (де з обставин цієї справи вбачається кругова порука включаючи суди) їм взагалі на все наплювати;

     Цими (додатки: 14, 15 і 16) доказами я маю намір обґрунтовувати всі основні вимоги, тобто ті, що стосуються порушення Конвенційних прав (3-2 - 3-4) та щодо моральної сатисфакції (3-5);

    

 Кримінальна площина: 26. Відповідно до ст.195 КАС: «Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи; Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу; Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права»;

     Відповідно до ст.208 КАС: «Суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 166 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу», у ч.2 ст.166 КАС записано: «У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними», виходячи з чого:

     Насамперед нагадаю, що вичерпую засоби правового захисту в розумінні ч.1 ст.35 Конвенції, а колегія суддів при розгляді цієї апеляційної скарги керується у т.ч. ст.1 (16/а) та ст.13 (16/б) Конвенції, це в контексті наведених у цьому пункті і вище (19) положень КАС означає, що по-перше всі позовні вимоги повинні бути розглянуті по суті (від чого «ухилився» (9) суд 1-ї інстанції), а по-останнє ніщо не заважає суду постановити окремі ухвали, якщо цього потребуватимуть обставини (в розумінні ст.13 Конвенції) справи;  

     Одне тільки наведене у пункті (9) вже ясно вказує на завідомо неправосудне рішення суду 1-ї інстанції, разом з дискримінацією Конвенційних прав, а тому підлягає оскарженню до ГПУ в порядку ст.375, поєднаної зі ст.161 ККУ та супутніх порушень Конвенції, а саме в кримінально-процесуальному судочинстві, як і щодо дій та бездіяльності відповідача 1) та 3-ї особи Укрпошта, а тому я в любому випадку (якщо зі мною щось не трапиться по дорозі…) маю намір подати з цього приводу заяву про злочин та про порушення Конвенційних прав, які не є предметом цієї апеляційної скарги, одночасно сподіваючись аргументувати такі правосудним рішенням суду апеляційної інстанції;

     

                                                                        ПРОШУ СУД:

 

          27. Вирішити клопотання (20), з тим викликати у судове засідання свідка Гуменюк Н.К., листоношу відділення поштового зв’язку №5 (79005, м. Львів, вул. Мартовича, 2), що обслуговує мій будинок;

          28. Вирішити клопотання (21 - 24), з тим витребувати зазначені там докази, з зазначених там підстав і причин (які зігнорував суд 1-ї інстанції), без яких неможливе ухвалення правосудного рішення;

          29. Вирішити клопотання (25), з тим долучити до матеріалів апеляційного провадження нові докази, якими я (керуючись ч.5 ст.55 Конституції) маю намір обґрунтовувати всі позовні вимоги;

          30. Скасувати оскаржувану постанову (додаток4) і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а саме:

          31. Визнати неправомірними дії та бездіяльність відповідача 1) в цілому - вимога (3-1), доводи (14);

          32. Визнати перешкоджання у підтримці заяви проти України та вільному спілкуванню з ЄСПЛ, а саме: порушення ст.34 Конвенції - вимога (3-2), доводи (15);

          33. Визнати порушення права на ефективний засіб правового захисту та дискримінацію цього права, а саме: Порушення ст.13 в поєднанні із ст.14 Конвенції - вимога (3-3), доводи (16);

          34. Визнати дискримінацію законних прав, а саме: порушення ст.1 Протокол 12 Конвенції - вимога (3-4), доводи (17);

          35. Стягнути з відповідача 2) компенсацію моральної шкоди, завданої діями та бездіяльністю (3-1) і через порушення конвенційних прав (3-2 - 3-4), у розмірі тридцять тисяч гривень - вимога (3-5), доводи (18);

 

Додатки: 1) Заява про зміну позовних вимог та позовна заява від 29.10.14р. (за якою розглядалась справа);

2) Заява від 17.12.14р. про додання нової позовної вимоги, реалізація права, передбачене ст.51 КАС;

3) Клопотання про долучення доказів і докази: фото конверту ЄСПЛ на фоні поштової скриньки;

4) Постанова колегії суддів суду 1-ї інстанції від 15.04.15р. про відмову в задоволенні позову;

5) Заперечення на позов представника перших 3-х відповідачів від 27.01.15р.;

6) Три відписки 3-ї особи «Укрпошта» від 30.12.13р., від 16.01.14р. та від 25.03.14р.;

7) Заява у прокуратуру Львівської області 25.12.13р., з приводу порушення права на таємницю листування;

8) Запит начальнику пошта ЦПЗ№1 м. Львова 30.12.13р.;

9) Відписки: прокуратури Л/о від 27.12.13р., прокуратури м. Львова від 31.12.13р. і конверт, прокуратури Галицького р-ну від 15.01.14р. у відповідь на заяву від 25.12.13р. (додаток7);

10) Заяви у прокуратуру Галицького р-ну від 15.01.14р. та 27.01.14р., та пояснення від 11.02.14р.;

11) Відписка прокуратури Галицького р-ну від 14.02.14р.;

12) Лист (Відписка) з ЄСПЛ від 26.06.14р. про неприйнятність моєї заяви проти України від 17.09.13р.; 

14) Ухвала Личаківського районного суду 31.05.16р. і відписка прокуратури 26.05.16р.;

15) Відписка прокуратури 12.07.16р., Ухвала Личаківського районного суду 7.07.16р., Скарга на бездіяльність 5.07.16р., відписка прокуратури 2.07.16р., заява про злочин/скарга на порушення Конвенції 1.07.16р.;

16) Ухвала Личаківського районного суду 5.08.16р., Скарга на бездіяльність 4.08.16р., Відписка відповідача 1) 2.08.16р., Відписка ГПУ 28.07.16р., заява про злочин/скарга на порушення Конвенції до ГПУ 25.07.16р.;

 

Примітки: 36. Додатки з 1-ого по 13-й є у всіх сторін і у суду - такі додавались разом з апеляційною скаргою від 20.05.15р., у цій апеляційній скарзі не змінений їх порядок чи посилання на такі (ці додатки є в матеріалах судового провадження у 1-й інстанції, витребувані судом звідти), а тому (на мою думку) відсутня потреба їх додавати, коли оригінали цих документів за потреби я пред’явлю у судовому засіданні;

          37. Змінена апеляційна скарга подається у 4-х примірниках відповідно для сторін у справі і суду;

          38. Додатки: 14, 15 і 16 подаються в одному примірнику для суду з наступних підстав і причин:

     а) Вони є частиною клопотання (25, 29) про долучення доказів у справі, які до того ж не були предметом розгляду у суді 1-ї інстанції і напряму не стосуються обставин цієї справи - а тому у суду є формальні підстави відхилити таке клопотання, крім того я не переконаний, що таке буде задоволене;

     б) Всі ці документи є (принаймі повинні бути) у відповідача 1) за обставин іншої справи, стосуються тільки відповідача 1), а у разі потреби їх копії я надам одразу після вирішення судом згаданого (25, 29) клопотання;         

     в) Ці документи не впливають на розмір позовних (3-5, 35) вимог, а тому не стосуються відповідача 2), до того ж це матеріали кримінальних справ під час досудового розслідування, а відтак містять інформацію, яка не повинна бути в розпорядженні відповідача 2), а тим більше 3-ї особи Укрпошта з очевидних причин; 

 

Оскаржувана постановаПостанова 15.04.15 Лист ЄСПЛ.jpg - 1Постанова 15.04.15 Лист ЄСПЛ1.jpg - 2Постанова 15.04.15 Лист ЄСПЛ2.jpg - 3;

Постанова 15.04.15 Лист ЄСПЛ3.jpg - 4Постанова 15.04.15 Лист ЄСПЛ4.jpg - 5

 

Заява про відвід суддівВідвід суддів 28.09 Лист ЄСПЛ.jpg -1Відвід суддів 28.09 Лист ЄСПЛ1.jpg - 2

 

Клопотання витребування доказів і долучення доказуКлопотання 28.09 Лист ЄСПЛ.jpg

 

Ухвала про небажання відводитисьУхвала 29.10 відмова відводу Лист ЄСПЛ.jpg - 1Ухвала 29.10 відмова відводу Лист ЄСПЛ1.jpg - 2;

 

Ухвала апеляційного суду - потім може буде, якщо у мене залишиться бажання її оскаржувати та одночасно заявляти про злочини тої всьої шобли

 

Iniesta Роман Ярославович                                                                               Складено 17 серпня 2016 року